ХРОНИКИ и КОММЕНТАРИИ

Интернет-газета

З широких степів Запоріжжя. Леся Українка і Запорозька Січ. Литературные расследования Марка Шевелева. ФОТО «Хроник»

Posted by operkor на Февраль 25, 2011

…У серпні 1907 року після реєстрації шлюбу з Климентом Квіткою, під час поїздки до Криму, Леся зупиняється для короткого перепочинку в Олександрівську. Збереглася поштова картка, надіслана Лесею батькам до Гадяча з поштового відділення Катеринінського залізничного вокзалу Олександрівська (нині – станція Запоріжжя-2 — фото «Хроник» ). Станція ця стала до ладу 1904 року. Від вокзалу – недовга і пряма Дніпровська вулиця виводить до річкової пристані, з якої відкривається чудовий вид на зелені діброви острова Хортиця… 

Перше звертання Лесі Українки до історії Запорозької Січі припадає на кінець 80-х років. В її рукописній спадщині зберігся уривок твору, що йому пізніше дали умовну назву: «Про козаків». Текст ймовірно призначався Лесею для масової бібліотеки, задуманої молодими гуртківцями «Плеяди», бо популярно пояснював, коли заснована Січ, як козаки й січовики займалися рибальством, мисливством та охороняли свої «уходи».

Про цікавість поетеси до історії Січі свідчить й низка пісень про козацтво, що їх пізніше з Лесиного голосу записав її чоловік – етнограф і фольклорист Климент Квітка, зокрема пісня «Козака несуть і коня ведуть».

 1891 року юна поетеса вчетверте вирушає на лікування на Південь, раніше це була Одеса, тепер – Крим. Хвору Лесю супроводжують мати – відома письменниця Олена Пчілка і молодша сестра Ольга. Вони дістаються до Києва залізницею, далі – сідають на пароплав, зупиняються в Каневі, оглядають могилу Тараса Шевченка. У Катеринославі Косачі наймають підводу до села Старий Кодак, аби оглянути тамтешній Козацький поріг, вертають до Катеринослава і залізницею подорожують далі. Шлях до Криму пролягав через станції Синельникове та Олександрівськ.

 Наступні Лесини поїздки до Криму Косачі знову організовують через Одесу, де мешкають їхні щирі друзі Комарови. Під час однієї з таких подорожей, а саме 10 червня 1898 року, Леся разом із сестрою Ольгою відвідує сільгоспартіль села Аджарки, кооперативну артіль, засновану ліберальним народником М. Левитським, за висловом Лесі, чоловіком інтересним енергією і отсутствієм всякого, нам так рідного гамлетизму».

Складену Левитським «Артільну угоду» Леся надіслала до Болгарії, чоловікові двоюрідної сестри Іванові Шишманові, професору Белградського університету, якого цікавила проблема кооперації на селі.

ФОТО. Вокзал Запорожье-2, мемориальная доска — на здании, где сегодня вокзальный медпункт.

Була, здається, певна закономірність в тій зацікавленості, що виявила Леся до колективних засад у селянському виробництві: від козацьких Січей до кооперативів Левитського. Відокремлена хворобою від щоденного спілкування зі світом, поетеса жадібно ловила звістки з козацького краю, який майже не знав кріпацтва, чекала у гості людей звідти. «Чи справді в останніх днях серпня, — питалася вона 1905 року в листі до Б. Грінченка, — буде повертатися з Катеринослава більше земляків, мабуть, учасників екскурсії, організованої Д.І. Яворницьким?»

 Весною 1902 року Д. Яворницький очолив Катеринославський обласний музей, одночасно керував загальноосвітніми курсами народних учителів.

 У серпні 1907 року після реєстрації шлюбу з Климентом Квіткою, під час поїздки до Криму, Леся зупиняється для короткого перепочинку в Олександрівську. Збереглася поштова картка, надіслана Лесею батькам до Гадяча з поштового відділення Катеринінського залізничного вокзалу Олександрівська ( нині – станція Запоріжжя-2). Станція ця стала до ладу 1904 року. Від вокзалу – недовга і пряма Дніпровська вулиця виводить до річкової пристані, з якої відкривається чудовий вид на зелені діброви острова Хортиця. 

ФОТО. Вокзал Запорожье-2

Де зупинилася Леся на ночівлю? Подружжя Квіток завжди бідувало. Коштів не вистачало на ліки. Можливо, у кімнатах відпочинку вокзалу, в дешевому готелі, а можливо, й у знайомих. Чи були у Косачів знайомі в повітовому Олександрівську? Привертає увагу прізвище заможних місцевих будинковласників Ліщинських, прибутковий будинок яких і тепер прикрашає стару частину міста. Відомо, що в Ялті Леся квартирувала на дачі якогось багатія Ліщинського. Чи не одні й ті ж люди?

 Після трирічних клопотань, 8 жовтня 1995 року на фасаді колишнього вокзалу відкрито меморіальну дошку на честь перебування в місті Лесі Українки.

 Восени 1909 року, перебуваючи на лікуванні в Грузії. Леся дізналася, що її молодша сестра Ольга (Лілія, Лілея, Ласочка), лікар за фахом, опинилася у Лоцманській Кам’янці біля Катеринослава в надії обійняти посаду патронажного лікаря земської лікарні. 16 листопада 1909 року Леся пише зятеві: «Як же Вам ведеться при нових обов’язках? Мама писала, що Вам ще й в музеї місце накльовується – се було б добре…»

 Михайлові Кривинюку з музеєм не поталанило. Та й працевлаштування Ольги виявилося неймовірно важким. Приниження, якого зазнала від губернської адміністрації Лесина сестра, відбилося у листуванні Олени Пчілки з Д. Яворницьким у 1909-1911 рр.: «З «тоскою» дожидаю кінця справи моєї дочки…». Ольга Кривинюк-Косач, нарешті, отримала вакантну посаду патронажного лікаря і впродовж 12-ти років працювала у Катеринославській земській лікарні.

 Саме сюди, до Катеринослава, писала Леся 15 лютого 1910 року з Єгипту про відвідини її Д. Яворницьким: «Вчора був у мене Яворницький… Він завзятий дід – лазив і на піраміди, і в піраміди, і де його тільки носило!»

 В листопаді того ж 1910 року Леся делікатно звертається до Ольги з проханням прийняти на зберігання частину особистої бібліотеки, яку тримала біля себе в Грузії. Мабуть, думаючи про своє подальше існування, Леся невипадково зупинила вибір на Лоцманській Кам’янці. Ольга духовно була близька Лесі, краще інших розуміла її, у сестер співпадали захоплення, художні інтереси. Крім лікарняної практики, Ольга редагувала книжки, працювала у місцевій «Просвті», кохалася у фольклорі та етнографії.

У березні 1913 року Леся писала подрузі Галині Комаровій, що на Кавказ уже, мабуть, не поїде, бо, здається, що « всі перекочуємо на Україну, то зустрінемось, певне, у Лілі. Коли б уже дав біг, а то увірилась мені ота «Крымко» Кавказкая линия» (пароплавства) та взагалі доволі з нас тої Азії».

 «Зустрінемось у Лілі» — то надія на короткочасне побачення з рідними та близькими, чи думка про постійний осідок на привабливому Придніпров’ї? « Навесні цього року, — згадував у часописі «Дніпрові хвилі» 1913 року просвітянин Гордій Палецький, — по Катеринославу рознеслася чутка, що немовби до нас має завітати наша поетеса».

 Та не судилося Лесі ще раз відвідати козацькі степи. На похоронах Лесі, як згадував добродій Палецький, була присутня Трійця катеринославських просвітян. Палецький підготував промову, але виголосити її не вдалося – поліція стежила за тим, аби похорон не перетворився на мітинг. Прощальне слово Гордія Палецького було вміщено у згаданому часописі катеринославських просвітян: «З далеких, широких степів Запоріжжя несу тобі, наш квіте барвистий, частину суму, туги та жалю…»

 Марк Шевелев, литератор, Запорожье.

Фото: operkor, «Хроники»

 Постоянный адрес:  «ХРОНИКИ и КОММЕНТАРИИ» https://operkor.wordpress.com.

Добавить комментарий

Please log in using one of these methods to post your comment:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s

 
%d такие блоггеры, как: