ХРОНИКИ и КОММЕНТАРИИ

Интернет-газета

НЕ ЗАЧЕПИЛО ДУШІ. Що я побачив на мітингу на Правому березі, біля меморіалу воїнам-визволителям. Власний погляд

Posted by operkor на 12 мая, 2013

1Це вже стало звичайною подією, коли президент України «з`являється» на людях, всі вже знають, що при цьому відбувається. Президент, наприклад, молиться в божому храмі Московського патріархату, а його охорона залізною рукою відганяє від храму вірних цієї церкви. Або йому треба вибратися на берег Дніпра у своїх важливих президентських справах, а його охорона знову безпомильно заганяє людей, які опинилися поруч, на дніпровську синю кригу, створюючи навколо президента життєвий обшир. Люди звикли вже до цього і не звертають на нього увагу, займаючись своїми невідкладними справами. І ось це ноу-хау української політики докотилося нарешті і до нашого Запоріжжя. 

Побачив я це ноу-хау  на мітингу на Правому березі, біля меморіалу воїнам-визволителям, присвяченому 68-м роковинам Перемоги нашого народу над фашистськими загарбниками.

Коли я прийшов із дружиною на цей захід, то я як зазвичай став навпроти імпровізованої трибуни, де вже біля статуї скорбної Матері — Батьківщини завмерли люди, керівники, яким дозволено бути там. Я думав після недовгого мітингу потім покласти квіти на могили загиблих воїнів біля вічного вогню нашої пам`яті. Але не так сталося, як гадалося!

На мене звідкілясь збоку налетів кібцем якийсь вусатий клерк з  Ленінської районної адміністрації:

— Освободите место! Немедленно уйдите за бордюр! Здесь будут стоять дети!

Я озирнувся туди, куди мені показував цей знервований чолов`яга. Дійсно, десь збоку завмерли молоді люди із штандартами.

— Чого це ви мене гоните звідси? Я хочу покласти квіти і подивитися на мітинг! – спробував я сперечатись, але побачив, що краще не зв`язуватись із цим паном. Тим більше, що він зігнав уже всіх людей з майданчику перед президією мітингу і Матір`ю – Батьківщиною кудись у провалля.

І я пішов собі понад тим проваллям, де бовваніли люди, ближче до завмерлої президії. Хто утрапив у цю президію, важко сказати, бо були там Кальцев та Карташов, але чогось не стояли серед них Богуслаєв та Сухий, не менш роботящі члени Верховної Ради.

Завмер попереду Пеклушенко із членом своєї команди Сіном, але серед них я не побачив Матвієнка, теж члена їхньої команди. Збоку причаївся представник церкви Московського патріархату та огрядний заступник голови облради Клепаков, а позаду завмерли невмирущі голови районів Запоріжжя Гофман, Бірюк та Кузьмін із своїми колегами з районів.

В другому ряді кращих людей області я побачив товариша міського голови по прізвищу Рощин, з незворушною фізіономією, як і всі поруч, він дивився у широкий простір, де не було місця людям. Серед них ще завмер Герой Радянського Союзу Рубанов, згорблений літами і хворобами, єдиний, мабуть, серед усього люду, що зібрався отут пом`янути загиблих, учасник війни.

Пеклушенко довірливо сказав у мікрофон, що фашизм не пройде на запорізькій землі. Пообіцяв фронтовикам, які приковані удома до ліжок, що він їх не забуде і створить їм усі умови для життя і доповів порожній перед ним площі, що «лично» Віктор Федорович доручив йому, Олександру Миколайовичу, трьох Героїв Радянського Союзу, що ще живуть на запорізькій землі, від його імені поздоровити із святом.

Після нього виступали ще Сін, представник Московського патріархату, інші добродії і розповідали у мікрофон, бо людей не бачили, як вони всі піклуються за душу і тіло фронтовиків. Як ковток свіжого повітря був тільки виступ полковника Моїна, військового комісара Запорізького облвійськкомісаріату. Він нагадав присутнім про внесок України у другу світову війну і про втрати нашого народу у цій жорстокій війні.

2Після закінчення виступів відбулося дійство на цьому ж біля пам`ятнику просторі. Молодих дівчаток одягли у чорний одяг удовиць і заставили їх носити біля могил свічечки. Такий несмак, що й годі казати! Думаю, що ті, хто стояв у президії, не вдягли б своїх любих дочок та онук у сумний одяг нещасних удовиць.

А потім пішли усією президією покласти квіти до пам`ятнику Матері-Батьківщині і роз`їхалися у всі сторони по своїх справах.

А народ? А він виліз із провалля і почимчикував і собі покласти квіти до могил справжніх героїв.

Я ще встиг на закінчення помітити у тому проваллі біля ослону забутий червоний плакат, на ньому тьм`янів напис: «За Родину! За Сталина! За нашу Победу!»

Оце і все. Відмітилися і розійшлися. До наступних заходів.

Микола Петрович,

мешканець Запоріжжя, історик

 фото: ЗГОПР

Добавить комментарий

Please log in using one of these methods to post your comment:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s

 
%d такие блоггеры, как: