ХРОНИКИ и КОММЕНТАРИИ

Интернет-газета

Чиновник на чолі суспільства. Тому ми так живемо

Posted by operkor на 15 июня, 2015

111Нещодавно, чекаючи, коли в одній поважній установі приймуть по досить важливій справі, розговорився із людиною мого віку, яка теж чекала прийому. Розпочав він: «Мені жилося при Брежнєву дуже добре», – несподівано сказав він, звертаючись до мене.  Я остовпів: скільки подій пройшло з країною, з усіма нами з тих пір, а він з веремії різних подій вичленив отой час, за яким в історії закріпилася назва застій.

 Я його спитав:

 — Скільки ви отримували тоді платні?

— 250 рублів у місяць! – задоволено сказав він.

 — Отож! – відповів я. – А я працював вчителем і в мене ставка була 100 рублів. І в моєї дружини теж була ставка 100 рублів. Вона працювала в музеї. І ми тільки зводили кінці з кінцями!

— Тому я не вважаю часи Брежнєва такими гарними, як ви, – не погодився я.

 — Зараз і культури в молоді немає, — гнув він своє. – Хіба це культура?

— А що ви хотіли? – продовжував я. – Платили десятиліттями по 100 рублів вчителям та лікарям, от тепер і маємо, те що маємо!

Але він зі мною не погодився і так після прийому пішов собі, впевнений у своїй єресі. Я його встиг ще запитати, чи він, часом, не голосував за Януковича. Та він відповів, що ні, не голосував, якщо не збрехав.

І тепер, коли обмірковую сьогодення, яке з усіх боків наступає на нас, і підвищення квартплати, і ціни в магазині, і тупотіння уряду на одному місці, імітуючи важливі реформи в суспільстві, бачиш, що цей випадковий співрозмовник не такий вже і випадковий. Як казав Карл Маркс: «Бытие определяет сознание».

Скільки б ми з вами не казали солодко, але якщо у роті цукру немає, то солодко не стане. Так і з реформами, скільки б не тупцювалися міністри в уряді, наближаючись до Яценюка, або віддаляючись від нього, а крім чужих слів ми нічого від усіх них не почуємо.

Що ж такого відбувається з усіма нами?

 І тут мені потрапила до рук книга відомого економіста Гавриїла Попова «Реформирование нереформируемого», в якій він розповідає якраз про часи Брежнєва та Косигіна. Пояснює читачу, звідки взявся отой застій, який потім докотився до нас і існував цілих 24 роки вже незалежної України і привів до агресії Росії та захоплення Криму і східних територій нашої держави, до АТО, до тупцювання на місці, замість впровадження реформ.

Попов у своєму аналізі досить безкомпромісний і спираючись на минулу історію, категоричний. В тому, що відбувається з нами, в першу чергу винен Ленін і ті більшовики, що пішли за ним. Він висунув ідею соціалістичної революції, бо інакше не зумів би захопити владу в країні. Створив, якщо хочете, ленінський соціалізм, який спирався на озброєну партію, яка нав`язувала суспільству свою волю і свої цілі.

Після того, як більшовики захопили владу, було потрібно щось робити далі, так виник волюнтаризм ленінського проекту соціалізму, бо іншого шляху для прибічників більшовизму не було, або заганяй суспільство у соціалістичний концтабір, або віддавай народу владу.

На останнє ні Ленін, ні його прибічники не пішли, а тут ще Ленін помер і партії прийшлося шукати собі лідера, щоб і далі залишатися при владі. Переміг Сталін і він запропонував і країні і народу вже сталінський соціалізм, як він розумів його: країна перетворилася у ГУЛАГ, де сиділи мільйони в`язнів, як потім ми усі взнали, зовсім безневинних людей.

Так Сталін почав будувати соціалізм. Ті, хто це робив, швидко зрозуміли, що головне в цьому – процес, будуючи новий суспільний лад, вони всі при ділі, і одночасно мають такі привілеї, яких не було навіть у поміщиків за царату.

Ось тоді виникли соціалістичні чиновництво і бюрократи, яки охопили своїми пазурами усю країну. Але Сталін був дуже неконтрольований, він міг кожного члена Політбюро відправити на той світ, і тому, коли вони побачили, що після війни, яку СРСР випадково виграв, Сталін намилився продовжувати терор, тепер проти своїх найближчих соратників, Молотова, Ворошилова, Маленкова, вони його скинули.

Виник волюнтаризм соціалізму при Хрущові. Він зробив багато гарних справ, але одночасно, і, як кажуть в народі, захомутав по повну зав`язку. А нова-стара соціалістична номенклатура хотіла тільки одного, спокійно жити, використовуючи своє становище в партії, в радянських органах влади на місцях і в центрі. І коли Хрущов їм набрід і вони побачили, що від нього йде загроза їхньому існуванню, вони теж скинули Хрущова з партійного Олімпу.

Головне для них було тихе і спокійне життя. Тому і виник в керівництві Брежнєв, людина, яка добре розумілася в усіх коридорних та кабінетних рішеннях. А країна поступово скочувалася на край загибелі…

Виявлялося, що люди скрізь нормально живуть, крім Радянського Союзу. Відволікання великих коштів на озброєння, бо ми, мовляв, живемо у буржуазному ворожому оточенні, довело до того, що основна маса робітників отримувала не гроші за зароблене, а якійсь фінансовий мінімум, щоб можна було отримувати сім`ю. Соціалізмом у таких умовах і не пахло.

І це при цьому, що колгоспний лад довів країну до того, що кожного року Радянський Союз повинен був закуповувати за кордоном у капіталістів хліб, щоб прокормити своїх будівників комунізму. Десь приблизно 30 мільйонів тон зерна кожного року при своєму врожаї у 50 мільйонів тон.

Брежнєв із Косигіним хотіли зробити реформи в країні, але швидко побачили, що реформи приведуть до знищення соціалістичного ладу і вони злякалися і відмовилися від них.

Тому і не дивно, що, з одного боку, ріс і міцнів в країні партійний бюрократ і чиновник, яким потрібна була тільки влада і збереження такого становища, бо вони користувалися привілеями соціалізму по повній, і зубожілий народ, який практично відмовився працювати на партійних сатрапів.

І країна благополучно розвалилася у 1991 році. Соціалізм закінчився і потрібно було щось робити і починати нове життя. Але за цей час (1917 – 1991 рр.) виховалася така людина, — homo soveticus – як казав у свій час російський поет Тредіаковський: Чудище обло, озорно, стозевно и лайяй», яке звикло до того, що йому повинні усі, а він нічого нікому.

І тому за 24 роки незалежності бувші партійці, червоні директори, бувші комсомольці вибудували під себе бюрократичну систему чиновництва і бюрократів, яка нічого не робить, нічого не дає робити, розікрала все, що тільки можна, привела до влади олігархів і навіть дві революції, які відбулися в Україні, мало що зуміли зробити, бо чиновництво і бюрократи чинять шалений опір, що ми сьогодні і бачимо у Верховній Раді, уряді та на місцях.

 Таким чином, в Україні переміг чиновнічий волюнтаризм. Створена система хоче і надалі керувати і бути на чолі суспільства. Тому треба всі сили здорового суспільства направити на боротьбу із бюрократом і чиновником, щоб, нарешті, перемогти цього змія.

Віталій Шевченко, історик. Запоріжжя

(Для «Украинских ведомостей»)

Добавить комментарий

Please log in using one of these methods to post your comment:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s

 
%d такие блоггеры, как: