ХРОНИКИ и КОММЕНТАРИИ

Интернет-газета

Дід Нечипор і декомунізація на Запоріжжі

Posted by operkor на Февраль 16, 2016

1Наступної п’ятниці, на другій сесії Запорізької міської ради, мають ухвалити рішення про декомунізацію топонімів та демонтаж пам’ятників радянської епохи. 178 пунктів та підпунктів порядку денного – це пропозиції щодо перейменування вулиць, провулків, проспектів, скверів, майданів, парків і районів обласного центру, напрацьовані ще наприкінці минулої каденції членами експертної групи з числа депутатів, істориків, громадських активістів.

Вже зараз можна стверджувати, що після 19 лютого ц.р. (тобто після сесії) Ленінський, Орджонікідзевський і Жовтневий райони стануть відповідно Дніпровським, Вознесенівським і Олександрівським, а пам’ятники Ф.Дзержинському, В.Леніну та С.Орджонікідзе будуть демонтовані.

Адже в розпорядженні № 4рс від 5.02.2016 за підписом міського голови ці пропозиції (на відміну від переважної більшості інших) подані як безальтернативні – тобто такі, щодо яких серед депутатів міськради заздалегідь існує консенсус.

Найскоріше існує він і в суспільстві. Навіть прихильники колишніх більшовицьких керманичів розуміють, що в іншому разі розлючений натовп просто зруйнує ненависних йому ідолів, а назви районів, абсолютно позбавлені натяків на жодний світогляд, набагато кращі, ніж ті, від котрих тхне будь-яким «ізмом».

Взагалі треба віддати належне учасникам експертної групи: попри їхню ідеологічну ангажованість, вони утримались від пропозицій увічнити на карті Запоріжжя пам’ять про надто одіозних («неоднозначних», як то кажуть) історичних діячів. Адже таке це спровокувало б поглиблення розбрату в місцевій територіальній громаді.

Зазначу також дуже цікаві, на мій особистий погляд, цілком схвальні експертні думки про надання деяким вулицям імен козака Бабури та козака Нешкреби, засновників зимівника (згодом села) Бабурка і слободи Нешкребівка (згодом Вознесенівка), а також вчителя менонітської школи (нині ЗОШ №81) в колонії Верхня Хортиця – Розенталь Петра Бузука, фундатора природоохоронного руху Російської імперії.

В цьому ряду було б доречним бачити ім’я Н.А.Дейкуна, хранителя Запорозького Дуба, та й у цілому історичної пам’яті про козацьку добу в добу пізньорадянську. Погодьтеся, навіщо на Верхній Хортиці біля Дуба такі, приміром, вулиці, як Блюхера, Кржижанівського etc?

Краще б одна з них нагадувала нам про славетного «Діда Ничипора», котрого, до речі, добре пам’ятають запоріжці мого віку (тобто ті, кому за 50). Проте чомусь така очевидність не спала на думку знаним нашим експертам-науковцям. Ту ж таки вулицю Блюхера хочуть наректи… Дубовою. На щастя, є можливість виправити помилку прямо у сесійній залі.

4Взагалі, якщо вже згадалося про Верхню Хортицю, то низці вулиць тут пропонують привласнити імена визначних підприємців і меценатів менонітського походження, які зробили помітний внесок у соціально-економічний, індустріальний і культурний розвиток цього колись німецького селища.

Хочуть, приміром, мати вул. Тіссена, вул. Нібура і вул. Леппа. Втім Тіссенів, Нібурів і Леппів було багато. Котрі з них маються на увазі? Про це у розпорядженні – ані пари з вуст. З першими двома наче просто – це, найвірогідніше, хазяїн заводу сільськогосподарських машин і знарядь Корнеліус Тіссен, а також володар парових млинів і комерційного банку Герман Нібур.

Складніше з Леппами. Кому з них лаври? Засновнику і власнику заводу сільгоспмашин і знарядь Петру (Петеру) Генріховичу (1817-1871)? Чи його сину Петру Петровичу, співзасновнику акціонерного товариства «Лепп і Валльманн»? А може, онуку Іоганну Герхардовичу (1861-1920)? Чи усім трьом водночас?

Ще загадковіше з імовірним перейменуванням вул. Литвинова на вул. Андреаса Валльманна. Адже історія нашого краю знає Андреаса Андреасовича Валльманна I (1835-1900) і Андреаса Андреасовича Валльманна II (1857-1930). Тобто батька і сина, повних тезок. У західній культурній традиції таке трапляється.

Так от, син запам’ятався головним чином побудовою величної цегляної триповерхової споруди, яка досі відома як «Замок Валльманна» (нині там управління освіти Запорізького району). Тож кого відзначатимемо? Краще б, здається, обох.

Однак тоді й вулиця мала б іменуватися Валльманівською (відповідно, Тіссенівською, Леппівською, тощо). Водночас сама собою відпала б потреба гратися в наївні дитячі ігри (так би мовити, «в демократію») — на кшталт тої, що запропонована у пунктах 2.89.1 і 2.89.2 вищезгаданого розпорядження: у першому з них чають перейменувати вул. Щаденка на вул. Нібура, у другому – на Нібурівську.

3Окрема розмова – про цілком, здається, навмисне і штучне намагання протиставити одне одному визначних історичних постатей, протиставляти яких взагалі б то не слід.

Приміром, п. 2.86.1 агітує за присвоєння парку біля палацу культури ЗалК імені Петра Сагайдачного, наступний же пункт (2.86.2) – за ім’я геніального джазмена Олександра Цфасмана, уродженця дореволюційного Олександрівська. Так от, якщо перевтомлені депутати проголосують за п.1, то у нашому місті будуть і парк, і площа Сагайдачного (замість пл. Леніна), проте не буде топоніма з Цфасманом.

Невже у нас крім нього ще безліч музичних зірок першої, ба навіть світової величини? І це при тому, що експертною групою і міським головою запропоновано два десятки нових назв, безпосередньо пов’язаних з козацтвом, гетьманами, Січчю тощо (вже існує майже стільки ж – вул. Запорозького козацтва, Івана Трясила, Іскри та Кочубея etc, навіть вулиця на честь літературного героя Тараса Бульби – єдиний на пострадянському просторі топонім на честь вигаданої особистості).

Що іще викликає подив, а подекуди й несприйняття? Насамперед це бажання стерти з карти міста згадки про маршалів Георгія Жукова і Родіона Малиновського. Це вже, вибачаюся, відвертий плювок у минуле. Одна справа – воздати «катюзі по заслузі» (усім цим Урицьким, Свердловим, Володарським, Войковим, Менжинським), і зовсім інше – нищити пам’ять про переможців нацизму, ховаючи справжній намір під личиною «виконання вимог чинного законодавства».

Та Жуков і Малиновський (до речі, визволитель України) були насамперед видатними полководцями, а вже потім – членами ВКП(б). Останнє, до речі, в них було з тієї самої причини, з якої палкі наші експерти-декомунізатори свого часу намагалися будь-що здобути членський квиток правлячого в СРСР «гуртка». І здобували. І будували завдяки цьому науково-педагогічну кар’єру, видаючи друком російськомовні монографії на такі теми, як, наприклад, «Великий Октябрь и ликвидация эксплуататорских классов на Украине» (1987, апогей «перебудови і демократизації»).

Втім це вже окрема (хоча й дуже інтригуюча) історія, про яку, можливо, іншим разом. Наприкінці ж зазначу: скільки б хто нині не намагався переписати чи примусити забути всю правду про наше минуле, вона все одно проступатиме повз кон’юнктурно-пропагандистський шар.

Так, як у 80-ті роки минулого століття яскрава, барвиста довоєнна фінська реклама проступала крізь шар брудної штукатурки на фасадах будинків у місті Сортавала, де я проходив свою першу виробничу практику у тамтешній районній газеті. Незабутнє враження. Культурний шок.

Це я до того, що живе життя все одно рано чи пізно візьме своє. Скільки вже років обласний драмтеатр носить ім’я В.Г.Магара? Але ж досі в маршрутці просять «зупинити на Щорса»! Молодь просить, що росла не «при тоталітаризмі», а вже «при незалежності та демократії»!

Так Володимир Герасимович Магар – то дійсно велика, шляхетна й поважна людина. Шкода лише, що немає закону, згідно якого ні ініціатори хибних перейменувальних ідей, ні їхні біологічні нащадки не компенсуватимуть із власної кишені вартість робіт з відновлювання назв типу вул. Героїв Сталінграду, Жукова чи Малиновського.

Хоча як знати, як знати… Сьогодні закони одні. А завтра? А післязавтра? Адже закони пишуться людьми. Їхня свідомість міняється. Іноді дуже швидко і кардинально…

2P.S.

Мені вже доводилося звертати увагу громадськості на деякі очевидні (типово більшовицькі за їхньою психологічною суттю) помилки панів декомунізаторів. Прошу вибачення за самоцитування, проте..: «Дремучим маразмом веет от намерений стереть с карты нашего города такие названия улиц, как Героев Сталинграда и Социалистическая» (еженедельник «ПОЗИЦИЯ», 24.09.2015).

Спочатку вул. Соціалістичну бажали бачити «Успішною». Віднині бути їй Оптимістичною (або ж Маркусовою, тут у нас повний плюралізм і демократія, свобода вибору без вибору). Оскільки ж Сталінград – це, за нинішнім політтрендом, клята «радянщина», а його герої геть «тоталітарні», то зватиметься вулиця по-європейськи нейтрально, толерантно – Шкільною…

Сергій ГРИГОР’ЄВ,

начальник прес-служби Козацького Війська Запорозького Низового

Источник: Украинские ведомости

Добавить комментарий

Please log in using one of these methods to post your comment:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s