Киев, 1941 год. Архивное фото

Вже стільки написано статей, спогадів, досліджень, монографій, документальних свідчень про події, які відбувалися в нас на Україні у 1941 – 1945 роках, що навіть просто їх перерахувати дуже важко    Причому, погляди тих, хто пише про ці трагічні події, дуже різняться між собою, від виславляння на честь Великої Перемоги у Великій Вітчизняній війні і до повного неприйняття цього.

Я в своїх нотатках зверну увагу читача на деякі факти, а висновки робіть самі.  Наприклад, в селі Велика Білозерка Великобілозерського району Запорізької області нещодавно знайдено непохованих біля десяти солдатів, які загинули у жовтні 1943 року при звільненні  нашої області.

Скільки було заходів в честь Великої Перемоги за ці роки, а вони лежали десь неподалік і ніхто їх не поховав. 75 довгих роки лежали там, де їх застав смертний час, а найкраща влада у світі і пальцем не поворухнула, щоб їх поховати.

Так що всі ці виславляння не мають під собою ніякого грунту. Можете скільки хочете прославляти Велику Вітчизняну війну, а якщо ще з тих пір лежать непоховані солдати, гріш ціна вашим усім вихвалянням!

Або ось такий факт. У братській могилі на території совхозу «Червоний велетень» Харківської області поховано тільки 235 бійців, хоча загинуло тут у березні 1943 року більше як 11 тисяч солдатів і офіцерів.  І де вони?  А біля села Таранівки Зміївського району Харківської області під час боїв у 1943 році загинуло 13 тисяч радянських воїнів, а поховано 940 солдатів. А де інші?

І так скрізь по всій Україні! Треба не розчулюватися, дивлячись на ветерана з іконостасом на грудях і пити з ним наркомівських сто грамів, а їхати туди, де були запеклі бої і поховати нарешті наших героїв, які чекають вас до цього часу!

Відомий російський полководець Олександр Суворов сказав, що війна закінчується тільки тоді, коли похований останній солдат. Так що війна у нас продовжується вже 73 роки.

Зверну вашу увагу і на інші факти. Офіцери і солдати вермахту мали однакову пайку. А тепер подивимося, як справи складалися з цього питання у Радянській Армії.

Наприклад, на Курській дузі, епіцентрі подій у 1943 році, в 43-й армії генерал-лейтенанта К.Д.Голубєва (1896 – 1956) від голоду померло 76 солдатів.

А як справи складалися у самого командарма? Він тримав у себе в штабі 1-2 корови, 3-5 овець для шашликів, пару свиней, сам мав вагу 10 пудів.

Його командний пункт знаходився за 30 кілометрів від передової, влітку 1943 року він мав вигляд укріпленого вузла з двох гектарів, який був обнесений двома рядами колючого дроту. Цілий місяць працювали два саперних батальйони, щоб побудувати йому рублений дім і коптильний заводик.

Не відставав від нього і командувач 39-ї армії генерал-лейтенант  О.І. Зигін (1896-1943), який постійно забирав собі у інтендантів десятки кілограмів ковбас, сирів, масла, цукру. Ще він заготовив для банкетів з дамами із медсанбату і холуями 310 літрів горілки.

В той час коли для рядового і сержантського складу Червоної Армії харчування усі чотири роки війни залишалося дуже мізерним.

Приведу ще одну цифру. Восени 1943 року завершилася 15-місячна битва за Кавказ, під час якої вермахт втратив до 400 тисяч вбитими, пораненими та полоненими, а Червона Армія втратила до 1,5 млн солдатів та офіцерів.

І так всю війну. Німецькі генерали берегли своїх солдатів,  а радянські генерали – ні! Та висновки робіть самі.

Віталій Шевченко