Хроники и Комментарии

Власть, расследования, сатира, фото

Щодо обстоювання Кошем теріторії вольностей Війська Запорозького у 1763–1765 роках. Лабірінтами історіі

Posted by operkor на 7 февраля, 2019

Важливим джерелом для вивчення історії Запорозької Січі є документи Архіву Коша Нової Запорозької Січі (1734–1775 рр.), які донесли до нашого часу увесь шал і напругу дипломатичної, економічної і мало не збройної боротьби запорожців із представниками царського уряду за збереження своїх прав і свобод, а головне – земель.
Із заснуванням фортеці Св. Єлисавети і Нової Сербії (1754 р.), а також Новослобідського козачого полку (1753 р.), території яких упритул підійшли до Вольностей Війська Запорозького, зокрема до Бугогардової паланки, царський уряд почав поступовий наступ на Запорозьку Січ. Робилося це за допомогою їхніх вірних служак і поплічників – російських військових.

В іменному імператорському указі від 11 червня 1763 р., зокрема, йшлося про призначення генерал-поручика Олексія Мельгунова командиром над новосербськими і новослобідськими поселенцями: «ему Мельгунову команду иметь, как над тем [Новосербским] корпусом, так и над всем Новослободским поселением и крепость Святыя Елисаветы»

Згодом, 3 вересня 1763 р., генерал промеморією повідомляв Кошеві, що, відповідно до імператорського указу, йому «Новосербской корпус и Слободское поселение препоручено… в главное ведомство»

Олексій Мельгунов закликав Кіш, аби «прекращены были чинившиясь доныне от казаков запорожских слобоцким поселенцам обиды и разорения», які відбувалися через захоплення запорозьких земель. Також вказувалося, що він має «до будущих впредь обстоятелств и разсмотрения отмежевать толко ту землю, начав от Днепра, коя слободским селением занята».

Це був тривожний сигнал, оскільки вже існувала 20-верстна, т. зв. «глебовская линия», якою була оточена фортеця Св. Єлисавети, нібито для убезпечення її від нападників та здійснення господарської діяльності поселян. Стосовно нової межі, відомої в історіографії як «мельгуновская линия», сам Мельгунов повідомляв, що він «определыл быть оной меже от устя реки Самоткани и от оной вверх до излучины выходящей из Слободского полку, а от той излучины на проведенную в натуре дватцетыверстную от Новой Сербии черты, по которой весты даже до самой реки Черного Ташлика, а как далѣе определить о том впредь же
разсмотрение учинытся».

Поряд із цим, генерал закликав кошового, аби козаки не заходили в слобідські поселення, а саме за р. Самоткань і 20-верстну межу.

Тоді ж Кошем було отримано прохання надіслати депутатів для проведення опису земель і зйомки місцевості, для подальшого встановлення кордону між новосербськими і новослобідськими поселеннями з одного боку, та запорозькими землями – з іншого.

В той же час Олексій Мельгунов у промеморії від 28 жовтня 1763 р. намагався заспокоїти Кіш, підкреслюючи, що «совсем же та межа нынешнею осенью окончана не будет, а останется до будущеи весны», і що про початок робіт він обов’язково повідомить.

Вже у березні 1764 р. київський генерал-губернатор Іван Глєбов поставив Кіш перед фактом щодо необхідності створення Генеральної карти Вольностей Війська Запорозького, відповідно до указу Катерини ІІ від 5 грудня 1763 р., в якому наказувалося зробити опис «всем запорожским мѣстам и угодям, как спорным, так и не спорным… как порозжих, так і старинных запорожских, і вновь занятых зимовников, и владеемых мест и дачь», залучивши для цього військових інженерівта геодезистів з фортеці Св. Єлисавети.

Поряд із цим у серпні 1764 р. із метою встановлення прав запорожців на їхні землі було затребувано надіслати копії документів щодо права володіння.

Тим часом у Петербурзі йшло жваве обговорення питань щодо запорозьких територій. 22 березня 1764 р. на доповідь сенаторів Микити та Петра Паніних щодо іменування Новосербського поселення Новоросійською губернією Катерина ІІ наклала резолюцію, де йшлося, що «представляемый в подносимой карте угол земли к нынешней границе Новосербского селения, от верховья реки Ингул косою линиею до местечка Орел, лежащего у польской границы при реке Синюхе, так, как на поднесенной карте красною линиею назначено, из степи, присвояющей

теперь запорожцами (виділення наше – О. П.), повелеть к тому селению,
для представленных причин, прибавить, а потом всю землю того селения
разделить, как в плане представлено ж, на округи…»10.

Катерина ІІ дуже уважно ставилася до вивчення питання щодо розмежування,
намагаючись показати себе дбайливою матінкою-государинею,
а в той же час готувалася безжально відшматовувати від Запорозьких
Вольностей все нові й нові території. Вже у наступному місяці (30 квітня
1764 р.) питання про запорозькі землі, яке раніше вже розглядалося імператрицею,
було вирішено і оформлено у Сенаті. Генерал Олександр
Ісаков повідомляв Кошеві, що в «представляемой в подносимой ея императорскому
величеству картѣ угол земли к селению Новороссийкой губернии
по реке Ингулу косою линиею назначено из степи запорожскои
прибавить», у відповідності з чим «объявленные места… показанные картою,
принадлежащие Новороссийской губернии места и межуются, а не
в настоящих ныне имеющихся Сечи Запорожской дачах»11.
У зв’язку із забороною безпосередньо звертатися до імператриці,
Кіш неодноразово писав із приводу заселення слобід до гетьмана Кирила
Разумовського, зокрема у лютому 1764 р.
12 та пізніше – у жовтні
того ж року. Так, у донесенні Коша (від 12 жовтня 1764 р.) гетьману
Кирилу Розумовському йшлося про насипання «могилок» по вершинах
урочищ Корабельна, Помічна, Грузька і у Бешбайраках інженер-поручиком
Єгором Араповим, у зв’язку з чим гетьмана уклінно просили,
аби він клопотався у вищих за нього інстанціях щодо заборони в’їзду
новослобідських мешканців для поселення хуторами, для заготівлі дров
та інших «прокористований» за глєбовську лінію13. Однак це донесення
залишилося без відповіді, оскільки у листопаді 1764 р. інститут гетьманства
було скасовано.

Поряд із цим на вимогу Коша бугогардові полковники споряджали
команди для перевірки наявності новослобідських поселень у межах паланки.
Так у рапорті бугогардового полковника Кирила Темного Кошеві
(березень 1764 р.) показано його спробу здійснити інспектування поселень
пилипонів біля селищ Лиса Гора та Піщаний Брід. Проте російський
капітан Олексій Жихарєв зі своєю командою не допустив козаків
це зробити. Він напряму погрожував, що у разі проїзду запорозької команди
до Лисих Гір і Піщаного Броду він буде переслідувати бугогардівців,
і більш того, «буду бить, как на неприятеля, и всех вас переловлю,
и как воров отишлю в Елисавет», аби не перетинали новий кордон
по р. Корабельна14. Пізніше, у вересні 1765 р., командами бугогардових
козаків було виявлено на Кам’януватій Сугаклії вісім хуторів, які належали
різним мешканцям слободи Грузької та фортеці Св. Єлисавети,
а також п’ять на Чорному Ташлику, які були власністю мешканців слобід
Виска та Плетений Ташлик15. Перелік цих поселень із зазначенням
імен їхніх власників було подано до Коша.

Шкода Запорозьким Вольностям завдавалася не тільки новослобідськими
поселенцями, а й російськими військовими й козаками малоросійських
полків, які стояли заставами на кордоні паланки. Так, в одному
з рапортів (від 26 червня 1764 р.) Кирило Темний повідомляв
Кошеві, що козаки городові і комапанійських полків, які стоять заставою
в Орловському шанці, безперешкодно заходять у військові дачі, де
«чинят вымѣющихся понад Бугом плавнях вирубом немалую пустошь
и уездят упорно по сю сторону Карабилного и к Лусканевым, и рубают
имѣющоесь понад берегом и помежду скелями дерево»16.
Кіш, відповідно до отриманих рапортів про це та інше, скаржився
далі. Так, у своїй промеморії до коменданта фортеці Св. Єлисавети
(від 6 липня 1764 р.) зазначав, що «в запорожских дачах» на їхньому
боці, не доходячи «глебовской линии» на річках Костувата й Лозувата
стоять команди малоросійських козачих полків «и войсковим лесам
и протчиим угодиям, вырубкою дерева и вибоем к козбѣ годних трав,
пустош немалую чинят»17.
У своїх рапортах бугогардові полковники – спочатку Кирило Темний,
а згодом Яків Біда – повідомляли Кошеві, що під час інспектування
паланки вони виявляли слобідскі поселення пилипонів понад р. Чорний
Ташлик та «могилки» по вершинах річок Корабельна, Мигійський
Ташлик, Помічна, Грузька, які були насипані російськими військовими.
Так, у відповідь на запитання бугоградового полковника він почув
від компанійців: «не знаю, нащо москалѣ сиплют и здесь розмѣрили,
скрозь сказуют, якобы здесь город будут осажувать»1

У рапорті бугогардового полковника Якова Біди Кошу (від 7 серпня
1765 р.) йшлося, що «новозаводимые футора, також посипанные гранню
могилы болшые, кои мною в нынѣшной объезд найдены в Сугаклийских
вершинах, а начавшиесь от сербскых дач» по обидва боки р. Чорний
Ташлик вбік до р. Синюха «от Сугаклийскых вершин до Пещаного Броду,
и якие вблизости за оною новою чертою посепанние могили каждои
слободе и пилиповцям (старовіри-пилипони – О. П.) границею, дабы
одны до другых в дачи к прокористованию не вездили, поразброшевал»19.
Проте далі полковник не поїхав, оскільки не знав точного розмежування:
«дале ехать, яко я и из козаков здешных нихто, веденной… генералом
Глѣбовым черти не знае, поопасувался»20. Також полковник повідомляв,
що від Лисої Гори в напрямку до слободи Орел «по Карабелне степу
отмежуется». Та ще й ніби від тієї межі «на какуюсь государственную
надобность» на 30 верст «землѣ войсковой приймется»21.
На думку запорожців, ситуацію можна було переломити лише безпосередньо
звернувшись до Катерини ІІ. З цією метою на початку січня
було відряджено делегацію від Коша.
Відразу після повторного обрання на Військовій Раді (3 січня 1765 р.)
кошовим отаманом Петра Калнишевського, він разом із депутатами від

Коша відправився до Петербурга. Починаючи з кінця березня 1765 р.,
у столиці отаман тривалий час обстоював права запорожців на свою землі.
У чолобитній (від 4 січня 1765 р., а поданій 30 березня) до Катерини ІІ
йшлося, посилаючись на грамоти польських королів та універсали гетьмана
Богдана Хмельницького, що під тиском уряду запорожці втратили
землі, взяті під новосербське та новослобідське поселення. І що зараз
вже зайняті землі й за цією межою, «начав от Мигейского острова [на
Бугѣ] по ввершинам Мигейского Ташлыка до Лысых Гор, оттоль по вершине
Корабельной, да по вершинам рр. Помочной и Грузкой и четыре
байрака, называемые Беш-Байраки»22. Також наголошувалося на тому,
аби 20-верстна відстань навколо фортеці Св. Єлисавети не розширювалася,
а землі за р. Оріль та вздовж р. Самара були й надалі збережені за
козаками, що напряму було пов’язано з економічним буттям січовиків.
7 червня 1765 р. Петро Калнишевський писав до Коша, що справа
знаходиться на розгляді не в Сенаті, а в імператорському палаці, куди
запорожці привезли карти Вольностей Війська Запорозького. Висловлюючи
сподівання на позитивне рішення порушених питань, кошовий
отаман тим часом закликав запорожців до заселення місцин понад
р. Оріль та, зокрема, в Бешбайраках, мотивуючи це тим, що ці краї,
хоч і відходять під Новоросійську губернію, наразі є незаселеними

26 серпня 1765 р. Петру Калнишевському в Зимовому палаці в усній
формі у присутності сенаторів Микити Паніна, Захара Чернишова,
Олександра Вяземського було обіцяно, що землі Нової Сербії належатимуть
запорожцям, а для потреб фортеці буде відведено двохверстну
межу24. Було видно, що до проблем запорожців царський уряд ставиться
нещиро, а подекуди й блюзнірськи. Російська імперія, в плани якої
не входило збереження прав і свобод запорожців, усіляко намагалася
поступово захоплювати їхні землі, поселяючи слобожан на відібраних
територіях. Це підтверджується ордером (від 25 серпня 1765 р.) малоросійського
генерал-губернатора Петра Рум’янцева Кошу, в якому
заборонялося обмежувати новоприбулих поселенців в їхньому бажанні
осісти на запорозьких землях25.
Пізніше, 19 квітня 1766 р., граф Захар Чернишов на словах передав
майже те саме, що і минулого року: «новосербские и елисаветские
мѣста Войску по-прежнему отдадутся, и Самар вся по самую Орель во
владѣнии вашем (козаків – О. П.) останется». Однак зазначалося і про
зведення на вказаних річках двох фортець, «одна от другой далностию
на 60 верст и для пастбы и сенокосу лошадям той команды около каждой
крѣпости на двѣ версти отведется», а щодо прохання запорожців
не будувати фортеці було сказано, «что в крѣпостях надобность государственная,
и чтоб не быть им, то того зделать невозможно»26.
Земельне питання вкотре розглядалося імператрицею ще 10 липня
1766 р. у присутності царських можновладців, причому вона особисто

намагалася з’ясувати всі обставини проведення кордону, який відмежовував
територію Вольностей Запорозьких. Катерина ІІ, як писав Петро
Калнишевський до Коша, уважно розглядала плани «три часа, между
чем, якобы признав некоторую сумнытельность, тогда не апробуя (не
затверджуючи – О. П.) изволила удержать у себе для глубочайшего
разсмотрения, по коему и по ся поры никакой резолюции нет»27.
Зрештою усі сподівання Війська Запорозького відстояти недоторканими
свої володіння розбилися об байдужість царської влади, яка
поступально і планомірно просувалася до Чорного моря, змітаючи
все, що заважало їй на шляху до поставленої мети. Обмеження прав
і свобод запорожців, захоплення їхньої території шляхом проведення
спочатку двадцятиверстної «глебовской», а згодом тридцятиверстної
«мельгуновской» ліній були лише черговим кроком Петербурга до остаточного
знищення Запорожжя у 1775 р.
Документи публікуються вперше. Їх археографічне опрацювання
здійснено відповідно до «Методичних рекомендацій по підготовці до
видання «Архіву Коша Нової Запорозької Січі»28. Текст подається автентично,
стилістику й орфографію збережено, пунктуацію уточнено,
виносні літери внесено в рядок і виділено курсивом. Слова під титлами
на зразок: гпдну, гспдну, гсдарь, гдаря, нне, ннѣшний, Стие тощо не
розкривалися.

Пономарьов Олександр Михайлович

– кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник відділу давніх актів Центрального державного історичного архіву України, м. Київ.

http://archives.gov.ua

 

Добавить комментарий

Please log in using one of these methods to post your comment:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s

 
%d такие блоггеры, как: