Хроніки та Коментарі

Інтернет-портал

Как Ярема Вишневецкий строил Европу на Левобережной Украины. Историческая разведка

Posted by operkor на 18 Лютого, 2021

На славянских языках — “князь”, а на остальных европейских — “принц”. В первой половине 17 века Ярема Вишневецкий был настоящим принцем Левобережной Украины. Отец Михаил отдал ему в наследство целую страну — “Вышневеччину” или “Лубненское государство” — значительную половину современной Полтавщины и большую часть Черниговщины.В разные времена армия Вишневецких насчитывала от четырех до шести тысяч человек.

С таким войском можно было не только отбиваться от соседей, но и влиять на принятие политических решений в тогдашней Речи Посполитой.

Двоюродный дед Яремы — Байда Вишневецкий — учредил Запорожскую Сеч на Хортице, был одним из родителей “казацкой нации”. А отец построил Густинский и Ладанский монастыри, его воспели как “верного сына и столба православной церкви”.

Мать Раина была из монаршего рода Могил — хозяев Молдовы, родной сестрой просветителя Украины митрополита Петра Могилы. Ярема начинал учиться в Италии, окончил в Голландии. Когда вернулся в родные Лубны, стал меценатом. Известно шесть книг с авторскими посвящениями ему.

Женился Ярема так же, как и его отец, по политическому расчету. Род его жены Гризельды — Замойские — входил в пятерку самых знатных в Речи Посполитой.

Ярема был прекрасным хозяйственником. Укреплял в городках Вышневеччины — Лубнах, Прилуках, Лохвице, Хороле, Ромнах, Пирятине, Ичне, Варве, Срибном — цеховой уклад. Население “княжества” при его правлении выросло более чем в десять раз.

К. Бочкарев в “Очерках Лубенской старины”, изданных еще в 1900 году, писал: “Хозяйственная ретивость князя, такая необычная в среде разгульного польского панства тех времен, его личное, непосредственное участие в упорядочении края свидетельствуют, что намерения юноши-магната преследовали не личный интерес, а благо народа и культуры края”.

В 1640 году в Лубнах было 2646 дворов и 40 мельниц. Пограничные городки освобождались от налогов на двадцать лет, чтобы строить оборонные сооружения. Другие имели несколько лет “слобод”, поэтому платили в год фиксированные пять таляров со двора (тогда за бычка платили от 9 до 17 таляров) и два червонца (немного меньше одного таляра) с мельницы. Но — только после того, как становились на ноги.

Когда покупаешь себе дом — покупаешь и соседей. Эта народная мудрость годами выходила Яреме боком.

Ему “повезло” иметь невероятного своей жестокой ретивостью соседа — магната Самийло Лаща. В начале 1640-х годов они вели “войну домов” с использованием конницы и артиллерии. Оба настолько надоели королю и сейму, что тот поставил Лаща вне благородного права — поддал баниции — в общем 236 раз! Ярему также “банитовали”.

Но за этим стояла еще и явная ненависть короля Сигизмунда III к Вишневецким — защитникам православия. Мать Яремы завещала часть средств на Лубненский Мгарский монастырь и предвестила “проклятие на того, кто нарушит монастырскую жизнь”, ограничит православие на ее землях.

Сын не прислушивался к матери. Жизнь вынудила его перейти к римо-католикам. Она же подталкивала его к созданию отдельного княжеского удела на землях “заимки”, на переднем крае ордынской опасности. Ярема хотел построить маленькую Европу на левом берегу Днепра, под боком у Московщины.

Кое-кто говорит, что, если бы на историческую арену не вышел Богдан Хмельницкий, то именно Ярема Вишневецкий мог претендовать на статус князя возрожденной Руси. Однако для своих “заднепровских овец” он все равно оставался чужим — культурно, религиозно, социально. А в высокие деревья чаще попадает молния.

Весной 1648 года Хмельницкий выступил из Крыма. Однако Ярема не придал значение началу войны, поехал по делам в Житомир. Там его и застала весть о гибели Лубнов. 15 тысяч голоты ворвались в “земное небо”, как ретиво, но достаточно объективно называли столицу Вишневеччины. От мещанства остались единицы.

Отряд Богдановского вожака Лысенко-Вовчура не обращал внимания ни на национальность, ни на происхождение. Яремин — значит, в ров. Те рвы откопали под лубненским валом лет через двести после событий. Все страшное из писем и хроник оказалось правдой. В первый год Хмельниччины повстанцы уничтожили также православные Мгарский и Густинский монастыри. Уничтожали свои же, православные. Брали все, что плохо лежало.

Дальше Ярема только мстил. Нашел “убийцу Лубнов” Лысенко-Вовчура — посадил на кол. А кульминацией его мести стало Берестечко.

Мы не знаем, от чего он умер. Внезапная инфекция, сердце не выдержало, наследственная традиция смерти от яда убийцы? Скорее всего. Он был непримирим. И Богдан это понимал.

Ежегодно в день его смерти к каплице святого Креста — крипты Олесницких в Новой Слупии в Польше — съезжаются фанаты. Ярема лежит там под стеклом в гробу — со страшной улыбкой и почти нетленным телом.

Кто кого превзошел в жестокости — оборотень Ярема или отец Богдан — не подсчитает ни одна статистика. В страшном 17 веке люди еще ничего не знали о своих правах.

Сын Яремы, польский король Михаил-Корибут, умер во Львове 10 ноября 1673 года. Был импотентом, поэтому детей не имел. На нем род Вишневецких и закончился.

1612 (точные дата и населенные пункты неизвестны) — родился Ярема Вышневецкий

1619 — осиротел. Ярему взял на воспитание дядя, Константин Вышневецкий

1631 — возвращается из Европы домой и вступает во владение “Вышневеччиной” или “Лубенским государством”

1633–1634 — принимает участие в Смоленской войне под руководством Александра Пясецкого, в частности в битве под Путивлем

1636 — конфликт с Самийло Лащем за Домонтовские земли. Сейм не разрешает брак короля Владислава IV Вази с сестрой Яремы, Анной

1637–1638 — под руководством Николая Потоцкого принимает участие в подавлении казацких восстаний Павла Бута (Павлюка) и Дмитрия Гуни

1639 — брак с Гризельдой Замойской

1640–1646 — принимает участие в походах против татар; с гетманом Станиславом Конецпольским разбивает крымские войска Тугай-Бея при Охматове

1641 — после смерти дяди Константина становится старшим в роде и наследует остальные владения. Судебный конфликт за наследство с Александром Людвиком Радзивиллом

1646 — назначен воеводой руським; отбирает Гадяч у сына гетмана Конецпольского, Александра. Совместно из Янушем Тишкевичем отбирает Каневское староство у Самийла Лаща

1648, июнь — гибель населения Лубнов во время восстания Лысенко-Вовчура

1649 — возглавляет оборону крепости в Збараже

1651, 30 июня — 9 июля — принимает участие в битве под Берестечком

1651, 20 августа — умирает в лагере под Павлочью, причина смерти — неизвестна.

2

Розширював Україну, захищав Річ Посполиту: князь Ярема Вишневецький

Розширював Україну, захищав Річ Посполиту: князь Ярема Вишневецький

Націй у сучасному сенсі у 16-17 століттях не існувало.

20 серпня 1651 року помер князь Ярема Корибут-Вишневецький. Політична і військова діяльність цього аристократа сягала масштабів усіє Центрально-Східної Європи, а значний відрізок його життєвого шляху був тісно пов’язаний із Полтавщиною.

Корибут-Вишневецькі – давній український (руський) аристократичний рід, у витоках якого знаходяться Рюриковичі та Гедиміновичі. «Родинним гніздом» роду було містечко Вишнівець на Волині (зараз селище міського типу Збаразького району Тернопільської області). Згадка імені далекого предка Корибута Ольгердовича, князя Новгород-Сіверського, Чернігівського, Збаразького і Брацлавського, була вигідною Вишневецьким тому, що Корибутовий син Сигізмунд у період Гуситських війн був проголошений королем Чехії. Проголосити не означає коронувати, і королем у строгому сенсі Корибутович не був. Але Вишневецькі пишалися своїм «королівським предком», наявність якого у генеалогії створювала підстави для претензій на корону. На практиці королівський трон посів лише один представник роду Вишневецьких – син Яреми Михайло.

З числа Вишневецьких головним «позитивним героєм» популярної версії української історії є староста канівський і черкаський Дмитро Вишневецький – той самий «Байда», який власним коштом розпочав будівництво фортеці на острові Мала Хортиця. Натомість Яремі Вишневецькому довелося стати «антигероєм». Більше того, для багатьох випускників українських шкіл (тих, хто так-сяк вивчав історію) князь Ярема – це взагалі «поляк».

Справа у тому, що в Україні ще й досі переважає розуміння Хмельниччини як такої собі «національно-визвольної революції», яка звільнила наші землі від «польського гніту». А Ярема, як відомо, був одним із найбільш запальних противників Богдана Хмельницького. Тож ким він є, якщо не «зрадником» чи взагалі «поляком-окупантом»?

Насправді образи «гніту» та «національно-визвольної боротьби» є продуктом перенесення на реалії 17 століття пізніших уявлень. Якщо ж подивитися на Ярему Вишневецького у належному історичному контексті, виявиться, що він був не меншим «українським патріотом», ніж Хмельницький (знову ж таки, якщо умовно застосовувати сучасні категорії).

Націй у сучасному сенсі у 16-17 століттях не існувало. Тоді «нацією» вважалася передусім спільнота шляхти певного королівства. Так, тогочасний руський шляхтич вважався членом «польської нації» (шляхти Речі Посполитої), натомість селянин з-під Кракова або Варшави не вважався. Мова, конфесія, місцевість та політичні традиції творили складний візерунок ідентичності. Скажімо, православний шляхтич із Київщини залежно від обставин міг ідентифікувати себе русином, литвином та поляком, і це було для нього чимось природним. Він міг пишатися своєю «руськістю» (спалах такої «національної гордості» припадає якраз на першу половину 17 століття) і одночасно пишатися тим, що добре послужив королеві Польському скажімо в одній із війн проти Московії. З іншого боку, називаючи себе «поляком», він міг із тих чи інших причин зневажати «ляхів».

Ярема Вишневецький був не звичайним шляхтичем, а одним із наймогутніших аристократів Речі Посполитої. Але письмові джерела доносять до нас ті ж самі три моделі ідентифікації князя Яреми: руську, литовську та польську. А поза цими моделями Ярема був «зразковим українцем». У дуже специфічному сенсі.

Розширював Україну, захищав Річ Посполиту: князь Ярема Вишневецький_1

Звичним прийомом вульгарної російської пропаганди є інтерпретація слова «Україна» як окраїни, чогось провінційного і маргінального. Насправді поняття України історично змінювалося. В часи Вишневецького терміном «Україна» справді позначали пограничні землі. Але пограниччя тоді означало не провінційність, а територію хоробрості, завзяття, благородного авантюризму і, врешті-решт, перемоги. «Україна» 16-17 століття – це територія, відвойована у степовиків та ісламського світу, форпост Європейської цивілізації. Ярема Вишневецький є чи не найбільш успішним діячем по розширенню такої «України», здійсненню руської/української колонізації Лівобережжя.

«Цікавитися» землями на території сучасної Полтавської області почав дід Яреми – князь Михайло, впливовий полководець, який встиг відзначитися у протистоянні з московитами і татарами (в тому числі на території Полтавщини). «Закріпився» на землях Полтавщини Яреминий дядько Олександр. Не обходилося без «рейдерства». Низка земель була відібрана у роду Байбузів. Виправданням стало те, що Байбузи не цікавляться заселенням та господарським розвитком земель, які мають, і ті залишаються «пустинею».

Ярема Вишневецький народився 17 серпня 1612 року у Лубнах (які були «перезасновані» Олександром Вишневецьким). Спершу навчався у львівському колегіумі – тому самому, де навчався і Хмельницький. Згодом здобував освіту у Нідерландах, Іспанії та Італії. До Речі Посполитої повернувся 1632 року і в двадцятирічному віці приступив до управління родовими маєтностями. Брав участь у військових діях проти Московії, а також у численних сутичках із татарами. Намагався спрямувати у конструктивне русло козацьку стихію, одночасно подавлюючи заколоти.

Повернув маєтки, відібрані у батька, приєднав нові, став одним із найбільших землевласником регіону. За короткий проміжок часу заселив землі Полтавщини, перетворивши колишню «пустиню» у край із чисельним населенням і квітучим господарством. Обзавівся чималим загоном надвірного козацтва.

Розширював Україну, захищав Річ Посполиту: князь Ярема Вишневецький_2

Таким чином виникла «Україна-Вишневеччина», яку під певним кутом зору можна вважати «державою в державі». З Варшави на цю «Вишневеччину» дивилися зі значною долею недовіри. З одного боку, максимальне розширення осілих земель на південь і схід, їхнє військове зміцнення і господарський розвиток були вигідними з точки зору державних інтересів. З іншого боку, посилення «українних» «кролев’ят» підточувало і без того обмежену владу короля. Навряд чи Ярема Вишневецький мав якісь «сепаратистські» плани, але в цілому його діяльність спрямовувалася на збільшення суб’єктності руських земель. За іронією долі повстання Хмельницького на своєму початковому етапі навпаки передбачало збільшення впливу Варшаву.

Однією з основних вимог Хмельницького було посилення королівської влади і обмеження влади магнатів з одночасним зростанням значення козацтва (яке прагнуло зрівнятися у правах із шляхтою). У підсумку заплановане не здійснилося, і виникло напівдержавне утворення, яке сьогодні називають Гетьманщиною. Певні спроби заснувати суверенну монархію Хмельницький здійснював, але згідно з тогочасними правовими уявленнями вони мали небагато шансів на успіх. Врешті-решт сувереном «звільнених» земель став Московський цар. З усіма подальшими наслідками (які дають про себе знати ще й досі).

Вишневецький ненавидів Хмельницького куди більше за урядовців із Варшави чи Вільна. Адже повстання зруйнувало справу його життя. За короткий проміжок часу князь Ярема втратив більшу частину того, що мав. На цьому тлі недивно, що Вишневецький обстоював максимально жорстку лінію поведінки щодо учасників повстання. При цьому у ті наповнені беззаконням роки намагався тримати дисципліну у рядах власного війська. У діаріушах шляхтичів, що перебували на службі у Яреми, можна знайти такі епізоди як страта вояків за незначні майнові злочини, здійснені проти мешканців захопленого міста (хоч у той час і учасники повстання, і ті, хто намагався його придушити, нерідко вдавалися до грабунків захоплених населених пунктів).

Розширював Україну, захищав Річ Посполиту: князь Ярема Вишневецький_3

Звідки ж виникла однобічно позитивна оцінка Хмельниччини і засудження тих, хто протидіяв повстанцям? На думку дослідника «козацького міфу» професора Петра Кралюка, перші серйозні спотворення подій Хмельниччини демонстрували козацькі літописці 18 століття, якими керувало бажання «реабілітуватися» перед Санкт-Петербургом після «зради» Івана Мазепи. Далі було 19 століття, мода на антизахідне слов’янофільство й ідеологічні замовлення з російської столиці (які, наприклад, виконував Микола Гоголь).

Далі стало ще гірше: народницька історіографія звела минуле українського народу до історії «пригнічених селян». Вишневецькому особливо «перепало» 1897 року, коли Іван Нечуй-Левицький опублікував історичний роман «Князь Єремія Вишневецький».

Апогею спотворень минуло було досягнуто в радянські часи. Вивчення епохи 16-17 століття у властивих тій епосі категоріях розпочалося лише після здобуття Україною незалежності. Але тільки на рівні серйозних історичних досліджень. Якщо ж говорити про дидактичну історію, передусім шкільні підручники, то маємо розфарбовану синіми та жовтими барвами радянську версію минулого.

Через повстання Хмельницького князівський, аристократичний проект розвитку українських земель не був утілений у життя. На місце посилення ваги «України-Вишневеччини» прийшла залежна від Москви Гетьманщина. Більша частина етнічно українських земель випала з культурного простору Центрально-Східної Європи і опинилася в цивілізаційній орбіті Москви. Королювання Яреминого сина Михайла виявилося не особливо вдалим. Річ Посполита, яку захищав Вишневецький, проіснувала понад сотню років, але після смерті Яна Собеського (ще одного короля, який мав коріння серед руської аристократії) неухильно йшла до свого упадку. Втім, дещо з праці Яреми Вишневецького «вижило» у буревії подій середини 17 століття. Йдеться про сам факт заселення Полтавщини і її активного господарського розвитку.

Коли Ярема лиш повернувся до Лубен, на навколишніх «пустинях» мешкало близько 4-5 тисяч осіб. За п’ятнадцять років населення «Вишневеччини» становило близько 230 тисяч. Шалений потік колоністів став можливим з огляду на привабливу політику стосовно податків та повинностей. За короткий проміжок часу «Вишневеччину» наводнили не лише селяни, але й численні ремісники.

Отож, значна частина мешканців сучасної Полтавщини – це нащадки колоністів, які прибули на ці землі завдячуючи військовому і господарському хисту князя Яреми Вишневецького.

Автор : Дмитро Полібійчук

Открытый источникИстория Метки: Байда ВишневецкийЛабиринтами историипринц Левобережной Украиныучредил Запорожскую Сеч на ХортицеЯрема Вишневецкий

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

 
<span>%d</span> блогерам подобається це: