Хроники и Комментарии

Власть, расследования, сатира, фото

«Yuriy Chumak v. Ukraine». Сведения, составляющие публичный интерес, не могут скрываться от народа — Европейский суд по правам человека

Posted by operkor на 14 июня, 2021

В 2021-м сложно представить, что указы гаранта будут засекречивать. Впрочем, еще 15 лет назад журналисты и правозащитники вынуждены были выбивать информацию. Последним местом боя стал Европейский суд по правам человека, который только в 2021-м указал на запрет ограничения доступа к информации.

Дайте перелік секретів!

Більшість рішень Європейського суду з прав людини щодо ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосуються порушення права на свободу слова, але ніяк не права на доступ до інформації. Утім, у рішенні від 18.03.2021 у справі «Yuriy Chumak v. Ukraine» було встановлено саме таке порушення.

У 2005 році Юрій Чумак був журналістом видання «Права людини в Україні» Харківської правозахисної групи. Приводом для звернення до суду, спочатку національного, була практика засекречування указів та рішень Президента та обмеження доступу до офіційних документів. Такі історії характерні для часів президентства Леоніда Кучми та Віктора Ющенка. В архіві сайту ХПГ ще збереглись публікації 2005 року. В одній із них ідеться, що подібні засекречені укази могли містити інформацію про виділення землі, надання звань та нагород.

Як журналіст Ю.Чумак не погоджувався з такою практикою, тож направив інформаційний запит в Секретаріат Президента Віктора Ющенка. У зверненні йшла мова про надання інформації щодо назви указів Президента, номерів та дат актів, які мали обмежувальний гриф та були розсекречені за період з 1994-го до 2005 року.

Не отримавши відповіді, Ю.Чумак подав позовну заяву до Печерського районного суду м. Києва. Він вимагав визнати бездіяльність тодішнього керманича держави у зв’язку з відсутністю відповіді на запити, а також зобов’язати Президента надати мотивовану відповідь.

Для підсилення своєї позиції Ю.Чумак стверджував, що запит він подавав як член громадської організації та видання «Права людини в Україні». Такий аргумент дав змогу колишньому журналісту вказувати на порушення права читачів видання на отримання інформації про стан та порядок ведення держаних справ.

Лише в 2006-му в СП вибачались за затримку відповіді. Причиною довготривалого розгляду запиту чиновника назвали технічні проблеми. А також додали, що в цілях забезпечення відкритості та прозорості в країні діє Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів, де кожен бажаючий може отримати копії всіх НПА. Звичайно, окрім тих, що містять державну таємницю, конфіденційну та іншу інформацію, яка не може бути піддана публічному розголосу.

За цей рік справа з Печерського районного суду м.Києва потрапила до Чугуївського районного суду Харківської області.

Плекаючи надію на правосудне рішення, він розпочав ще один виток судового процесу, але безрезультатно. Аргументи екс-журналіста про те, що він не запитував інформацію, яка містила державну таємницю, а лише хотів отримати назви, дати та номери правових актів, проігнорували. Він наполягав, що в національному законодавстві не було передбачено документів з позначкою «не для публікації» тощо. Утім, судді вирішили, що Ю.Чумак не мав права на запитування відповідної інформації, яка не стосувалась його особисто.

Недемократичні обмеження

Не знайшовши правди вдома, Ю.Чумак вирішив штурмувати стіни ЄСПЛ. Він скаржився на порушення ст.10 конвенції. Адже для нього було важливо знати, які питання та правовідносини регулюють ці документи та чому їх було приховано від суспільства. Заявник стверджував, що, не знаючи про наявність та про суть засекреченої інформації, громадяни були позбавлені можливості уважно вивчити підхід влади до обмеження доступу до інформації. У будь-якому разі відсутність реальної можливості обговорення законності подібного обмеження не відповідала духу демократичної держави. Журналіст вважав, що обмеження доступу до відповідної інформації позбавило суспільство права на публічне обговорення.

До того ж він стверджував, що урядовці визнали у своїх поясненнях відсутність правових основ для віднесення указів, прийнятих Президентом, до категорії «не для публікації» та «не для друку». Саме тому Ю.Чумак вважав, що право на доступ до інформації його як журналіста, читачів видання та громадян України було порушено.

Представники українського уряду в Страсбурзі ратували, що в період з 1991 до 2006 року документи, видані Президентом та Кабінетом Міністрів, що мали помітку «не для друку» та «опублікуванню не підлягає», не могли бути представлені на широкий загал. Також урядовці додали, що після набрання чинності 10.05.2011 закону «Про доступ до публічної інформації» подібних проблем в Україні не виникало.

А вас це стосується?

ЄСПЛ одразу вказав, що національні суди та представники країни намагалися по-різному виправдати свої дії. Утім, жоден з аргументів влади не міг пояснити незаконність використання обмежувальних грифів на документах, виданих інститутами державної влади. Також на жодній зі стадій судового процесу урядовці не пояснювали умови та процедуру визнання конкретних запитуваних документів конфіденційними.

У Євросуді відзначили, що важливість цього питання стосується законності та передбачуваності норм національного права. Тож на вагах правосуддя було питання, чи було таке обмеження необхідним у демократичному суспільстві.

ЄСПЛ відзначив, що в рішеннях українських суддів відсутній аналіз пропорційності відмови на запит журналіста і тих демократичних цінностей, яких така відмова стосувалася. Також суди не повною мірою розглянули доводи та аргументи позивача. Натомість своє рішення ґрунтували лише на тому, що відповідна інформація не стосувалась Ю.Чумака особисто та була конфіденційною. А тому не можна сказати, що національні суди застосували стандарти, які відповідають процесуальним принципам ст.10 конвенції.

Отож, ЄСПЛ зазначив, що інформація про нормативно-правові акти завжди становить суспільний інтерес. А тому обмеження цього інтересу не переслідує жодної законної цілі та не є необхідним у демократичному суспільстві.

Як наслідок, Суд встановив порушення ст.10 конвенції, а заявникові компенсував судові витрати в сумі €1600. Утім, схоже, для Ю.Чумака це не головне. Відповідаючи на коментарі у Фейсбуку, він відзначив, що відтепер, якщо чиновники намагатимуться відмовляти в доступі до публічної інформації під приводом «Вас це не стосується», люди зможуть послатися на рішення «Yuriy Chumak v. Ukraine» та відстояти порушене право.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Юрій ЧУМАК, правозахисник

— Від першого запиту в Секретаріат Президента до рішення ЄСПЛ на вашу користь минуло близько 15-ти років. Чи виправдав Євросуд ваші сподівання та чи вартувала ця справа витрачених на неї років та зусиль?

— З того часу минуло вже майже 16 років. Звісно, коли я надіслав свій запит, навіть не міг уявити, що ця історія триватиме так довго. Утім, ні на мить не припиняв вірити в те, що правова перемога має бути на моїй стороні. Звісно, про «втрачені» для мене роки говорити не варто, оскільки, допоки справа чекала свого рішення в ЄСПЛ, я продовжував займатися громадською, правозахисною та правопросвітницькою діяльністю. Однак певен, аби це рішення було прийняте раніше, поступ у питанні реалізації права на доступ до публічної інформації в Україні був би більш прискореним.

Хоча за цей період наша держава зробила чимало кроків «назустріч людям» у цій царині. Зокрема, скасувавши практику використання неправочинних грифів «опублікуванню не підлягає» та «не для друку», прийнявши доволі прогресивний закон «Про доступ до публічної інформації», запровадивши контроль з боку омбудсмена за дотриманням права на інформацію тощо.

Утім, навіть сьогодні це рішення ЄСПЛ є важливим, адже окреслює певну «червону лінію» для представників влади, за яку їм не можна буде

Тим більше, що придбання вакцини прямо стосується забезпечення гарантованого ст.49 Конституції права на охорону здоров’я. Тому ця інформація, безсумнівно, є такою, що становить суспільний інтерес. Закон «Про інформацію» у ч.2 ст.29 визначає, що «предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка… забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману» тощо.

І навіть інформація з обмеженим доступом, відповідно до ч.1 ст.29 закону «Про інформацію», може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Певен, що «потенційна шкода» від поширення інформації про закупівлю вакцини може бути тільки для недбайливих чиновників, які могли допустити зволікання в придбанні означеної вакцини та/чи закупівлю її за завищеними цінами

СУДЕБНАЯ ВЛАСТЬ

Добавить комментарий

Please log in using one of these methods to post your comment:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s

 
%d такие блоггеры, как: