Хроники и Комментарии

Власть, расследования, сатира, фото

ЮЛІЯ МЕНДЕЛЬ І ЇЇ ПОСТПРАВДА. Глядачка 95 кварталу , яка просто з крісла під телевізором стала прессекретаркою Президента, видала -О, боже! -книжку /Коментарі/

Posted by operkor на 27 июля, 2021

Мендель Юлия

Книжку Юлії Мендель “Кожен з нас президент” корисно читати одночасно з “Постправдою” Лі Макінтайра. Макінтайр — дослідник, викладач етики в Гарвардській вищій школі. Постправда, за його визначенням, це “обставини, за яких об’єктивні факти впливають на формування громадської думки меншою мірою, ніж емоції або особисті переконання”. Юлія Мендель до липня 2021 року була прессекретаркою президента України Володимира Зеленського.

Написати книжку — це сміливе рішення, яке заслуговує на повагу. Бо книжку так легко не видалиш, як пост в Інстаграм із невдалим шостим ведмедиком брауні або текст, у якому переплутала Латвію і Литву.

Книжка Юлії Мендель — це коли продукт світу постправди розповідає свою версію “від заснування світу”. Так, як вона цей світ відчуває. Жанр автобіографії, звісно, суб’єктивний, і він все стерпить. Але книжка Юлії Мендель має підзаголовок “Обличчя нової країни”, і це показово. Глядачка 95 кварталу і фанатка імперії сміху Володимира Зеленського, яка просто з крісла під телевізором у квартирі в іпотеці потрапила в команду. (До речі, квартирна іпотека — окрема драматична лінія в книжці, текст взагалі щирий і багатий на такі особисті подробиці, що я, як читачка, і не очікувала).

І ця щирість теж заслуговує на повагу, поважаю людей, у яких немає терзань щодо своїх текстів.
І це ж відповідь на запитання “навіщо ви це читаєте”? Бо це зріз мислення великої частини нинішнього політичного класу і знати це — моя робота.

Всередині “магічної кулі”

Оточення президента Зеленського, команда президента Зеленського, кому він довіряє — усі ці людські моменти очима Юлії Мендель дуже цікаві і часто безапеляційні:

— Олексій Гончарук, прем’єр-міністр України у 2019-20 рр., — “прозахідний сміливець і кар’єрист”, “два метри сексу”, “закритий у своєму егоцентризмі”, який мав “занадто серйозну відірваність, віддаленість від народу”, “хлопчак, який до того, як його кандидатуру представив Президент, понад годину бавився на приставці в Офісі партії, ігноруючи всіх політиків навколо себе” (чия то приставка в Офісі в принципі — залишилось для мене відкритим питанням);

— “усі сьогоднішні політики й навколополітики — результат роботи і популярності однієї людини — Володимира Зеленського”, бо — “ми всі в одному човні. Але весло, яким вони гребуть, їм дав я”, — скаже якось Володимир Зеленський”;

— Кирило Тимошенко, заступник керівника Офісу Президента України, який “пішов з посади керівника інформпростором” (є така посада? ну ок) і якому “вдалося стати фаворитом Володимира Олександровича, але при цьому Президентові було очевидно, що з інформаційним простором той упоратися не може”;

— Андрій Єрмак, нинішній очільник Офісу Президента, — “напористий, потужна енергетика й імпозантний”, “єдиний в команді, хто справді працював над тим, щоб стати досвідченим дипломатом”, “державник”;

— “урядовий квартал просто кишить політичними консультантами-самоуками, які здебільшого добувають собі клієнтів нахабством втюхувати найпростіші істини і надії на велике майбутнє політичного суб’єкта” (он воно що з комунікаційною політикою!).

І, зі слів Юлії Мендель, підтверджується моє враження про інтуїтивний менеджмент Володимира Зеленського, і чому ні журналісти, ні, напевне, сам президент не встигає запам’ятати прізвища людей, які раптом виникають на посадах, а потім раптом зникають з посад: “Він миттєво інтуїтивно визначає образ людини — якою мірою співрозмовник відповідає його філософії, до якого кола належить. Це допомагає Володимиру Зеленському вибудовувати своє розуміння суспільства і світу, й ухвалювати рішення на цій підставі”.

І я вам скажу, що це прекрасна підстава: те, що комусь може здатися некомпетентністю, насправді “своє розуміння суспільства і світу”.

Мендель-

Юлія Мендель, як і багато неофітів, вірить, що до них нічого не було. Наприклад, вона пише: “Коли Володимир Зеленський прийшов з новою ідеологією — об’єднання, спрацювала інстинктивна жага життя — бажання жити і бути щасливими, інстинкт самозбереження і турботи, якої українці ніколи не знали”. Ще трошки — і екс-речниця президента Зеленського прямо б написала, що Майдан — це смерть, ну так прямо немає, але цей настрій я читаю між рядків. І до теми Майдану ми ще повернемось окремо.

Пригадую, як у вікопомному інтерв’ю Олесі Бацман — ще в статусі президентської речниці — вона говорила, що їй не потрібні нічиї поради, бо “никого в СМИ не мочили так как меня и не было кибервызовов. Турборежим, ботофермы, самый молодой премьер — это вызовы, с которыми никто не мог помочь”.

Справедливості заради скажу, що “наймолодший прем’єр” — явно не найбільша проблема президентів України. Конфлікт щодо острова Тузла, “кольчужний скандал”, катастрофа ТУ-154 над Чорним морем, “плівки Мельниченка”, два Майдани, анексія Криму, війна — до відома Юлії, у всіх гірших чи кращих попередників траплялися кризи, проблеми, провали, виклики.

Стосунки Юлії Мендель з журналістами

Вони були по-своєму яскравими. З того, що я пригадала без допомоги гугла: відштовхування журналіста програми “Схеми” та “Радіо Свобода” Сергія Андрушка, така ж історія із журналістом “Радіо Свобода” Крістофером Міллером, заява в ефірі телеканалу “1+1” через кілька днів після призначення, що українські військові на Донбасі піддаються на провокації і стріляють по цивільних об’єктах, через що гинуть мирні жителі, “президент не должен проводить пресс-конференции на постоянном базисе” (з інтерв’ю Олесі Бацман).

І тлом до цих скандалів і й так непростих стосунків зі ЗМІ була спроба доручення президента Зеленського Кабміну розробити законопроєкт щодо медіа, де були б передбачені, зокрема, стандарти новин, заяви тодішнього очільника ОП Андрія Богдана про те, що суспільство хоче напряму спілкуватися із президентом, без посередників.

Тому особливо цікавий фрагмент навколо стосунків із Андрієм Богданом і Кирилом Тимошенком, заступником голови ОП, куратором інформполітики.

Юлія Мендель пише: “За скільки моментів від Богдана мені соромно, не передати!”, що Андрій Богдан і Кирило Тимошенко “були налаштовані проти співпраці з медіа” і вважали, “що і в іпостасі Президента інтерв’ю і коментарі та співпраця з медіа так само зайві” (як і під час передвиборчої кампанії), а про історію зі спілкуванням з суспільством без посередників — “є слова, які неможливо пом’якшити навіть стократним повтореним спростуванням”.

Цей розділ викликав у мене співчуття і розуміння (ну справді, хто б зміг працювати в таких умовах!) і запитання до президента, цього “молодого послушника” (як називає його Юлія Мендель), як такі люди опинились поруч і мали право на рішення. Але далі в книжці Юлія висловлює свої міркування щодо розвитку журналістики, там є про незалежних журналістів, які “заробляють гранти”, “агресивну аналітичну журналістику” (щоб це не означало), журналістські стандарти, які “потерпають через фінансування і редакційні вимоги” ( а я думала, що стандарти або є, або їх немає) — словом, все складно в цьому розділі.

Кілька розділів книжки Юлія Мендель окремо присвятила міжнародним переговорам президента Зеленського. “Думаю, багатьом би було цікаво, — пише Юлія Мендель, — як їх веде новий український Президент, що прийшов не з політики, а з бізнесу. Я була щиро і приємна здивована. Пам’ятаю, як не стрималася і написала до загального чату: “Ви бачили, як він веде переговори?”.

Цікаво, що це враження дуже відрізняється від того, що розповідає в інтерв’ю колишній секретар РНБО Олександр Данилюк (це ефір програми “Світське життя” з Катериною Осадчою). За словами Данилюка, він допомагав Зеленському у підготовці до зустрічі з президентом Франції Еммануелем Макроном.

“Ключове було — налаштувати Зеленського на роботу. Макрон до цієї зустрічі готувався, бо він розумів, що перед ним людина, яка може очолювати Україну на наступні 5 років”, — сказав Данилюк. — Я показував документи, а він (Зеленський) не хотів готуватися. Він каже: “Ні, я пішов”. І пішов. Я тоді телефоную у номер дружині, Олені Зеленській. Кажу: “Олено, щось мені здається, що він не зовсім добре підготувався до зустрічі з президентом Франції”. За деякий час у мій номер заходить Зеленський і каже: “Гаразд, давай мені папку”, — розповів Данилюк.

Мендель

Велика частина книжки Юлії Мендель стосується Петра Порошенка і демонізації Петра Порошенка. Взагалі є пасажі, де життя України ледь не поділене на “до” і “після” Петра Порошенка:

— “Оточення Петра Порошенка загрузло в корупційних скандалах і лицемірстві, інформаційна політика будувалася на агресії, брехні й відсталому, неприродному консерватизмі…”;

— “все нове Порошенко підлаштовував під правила хаотичного бандитизму, навіть віртуальну реальність”;

— “запінені від ненависті українці, що знавісніло, непримиренно перегавкуються одне з одним”;

— “Із 2014-го Порошенко активно вибудовував антиросійські настрої в країні” (то це був не Путін?);

— “П’ять років Україна жила ніби в сомнабулізмі. Насадження інтелектуально порожніх і лицемірно багатих наративів створило ілюзію патріотизму прибічників Порошенка, насичуючи тих, хто відчайдушно шукав української ідентичності”.

Щоб відчувати свою українську ідентичність, необов’язково голосувати за Порошенка, але людина, що може цілу країну назвати сомнамбулою, навряд чи мене почує. Я ж кажу, до 2019 нічого не було. Спасибі, що розбудили.

Тема Майдану і Революції Гідності.

Фрагмент із книжки Юлії Мендель про “негігієнічність Майдану” вже був опублікований і здобув розголос. Фрагмент справді вражає: “Розгромні, рекордні 73% у другому турі теж у суті своїй були революцією. Лишень прийнятною для більшості населення: без брудних наметів, розтрощеного Майдану, негігієнічних і холодних ночей із ризиком бути побитим, знесеним водометами чи обприсканим газом, без усієї цієї революційної “романтики” минулих століть, але з чітким, жорстким і емоційним вироком тодішній владі”.

Війна ще більш негігієнічна, це кров, піт, смерть — там мало гламуру. Але чи можна заперечувати право на боротьбу за свою країну — через ризик “бути побитим”?

Я бачу у цьому фрагменті не просто неприйняття. Вибір слів, “романтика” в лапках говорить про зневагу — зневагу Юлії Мендель до способу боротьби чи до ціннісного вибору великої частини суспільства?

Це емоційне виверження — не просто думка продавчині помідорів, людини з вулиці. Це все таки представниця команди Президента України. І це знецінення боротьби великої частини суспільства, це спроба принизити, делегітимізувати в тому числі і людські жертви.

Я здивую Юлію Мендель, але і до появи президента Зеленського в Україні були громадяни, які не хотіли диктатури, любили свою країну, хотіли змін.

Не любить Юлія Мендель і мовний закон, вона іронічно називає його “геніальний закон Президента Порошенка” (йдеться про норми використання української мови у сфері обслуговування), і правопис (його вона називає “штучно насаджуваним правописом від Порошенка”). Далі є історія про те, що вона — перша україномовна у своїй родині, ліричний відступ про херсонську говірку (та, боже, хто ж забороняє, хто ж засуджує?), але в цьому фрагменті вже немає про Порошенка.

Також є пасаж про, очевидно, права людини, демократії і потребу вчитися цього: “І тоді стає далеким і незрозумілим гумор про провідницю-алкоголічку, що перебуває у вічному пошуку любові й вічно гнобить своїх чоловіків, про “жидівські” забобони, вроджену безкультурність “негрів” і щораз більші загрози гомосексуалістів. Тоді жінка стає гарною не завдяки молодості і гарним вторинним статевим ознакам, а завдяки розуму, енергії й мудрій усмішці” (це дослівно, даруйте, якщо кого образила).

Що ще я дізналась з книжки Юлії Мендель?

— Що “Володимир Зеленський прийшов із чітким наміром дати можливості всім тим “талантам з народу”, які, за чутками, ходять десь зовсім поруч” (схоже, чутки не підтвердилися);

— Що “Серед найскладнішого в українській політиці не просто скласти візію держави, а зуміти накласти цю візію на систему державного апарату”;

— Що вона — “дівчинка, яка випадково потрапила в телевізор, дуже хотіла навчитися цієї телевізійної журналістики”, і що усе дитинство бабуся казала їй, що “в телевізорі працюють найрозумніші люди” (цікаво, чи два роки роботи з президентом якось змінили цю думку чи то Юлії, чи то її бабусі);

— Що є “два моменти, в яких українське суспільство помиляється щодо своєї влади. Перший українці всю відповідальність завжди покладають на Президента… Але є й друга помилка… Наше суспільство наївно вважає, що обрані ним президенти чомусь гіршої якості, ніж воно саме, це суспільство” (от з цим я згодна).

Ми запрошували Юлію Мендель на інтерв’ю на Громадське радіо — як авторку книжки, і як представницю покоління, “народженого в радянських реаліях, але яке виросло на американській мрії”.

Вона не вважає за потрібне приходити. Окей, це її вибір і право.

Тому насамкінець — романтична сценка з початку книжки, яка, ймовірно, пояснює, чому, зокрема, Філіп Кіркоров лише кілька днів пробув у списку осіб, які становлять загрозу нацбезпеці України.

“Аж раптом уся моя кухонна метушня завмерла, — пише Юлія Мендель. -—… Усе — через сорок сьому секунду кліпу “короля російської естради”. Річ у тім, що поки Філіп Кіркоров співав про квітень, який прокинувся в його душі, на екрані біг що є духу не хто інший, як Президент України Володимир Зеленський. Так, біг у 2011 році, задовго до самої думки Володимира Зеленського прийти в політику. Біг у кадрах одного з найпопулярніших його фільмів. Молодий спортивний, щирий, старанний, закоханий. У краватці і світло-сірому костюмі — зараз він рідко такі вдягає”.

Ну що ж, лишається лише додати: “Какую страну потеряли!” Бо цей сум, цей жаль, цей настрій так і бринить між рядків.

Тетяна ТРОЩИНСЬКА

2

Секс, аристократ Єрмак і старий Путін. Головне з книги Юлії Мендель

  • Галина Корба
  • ВВС News Україна

22 липня 2021

Юлія мендель

У своїй книзі колишня (перша — як вона сама себе називає) прессекретарка президента розпікає Петра Порошенка та Андрія Богдана, вихваляє Володимира Зеленського та Андрія Єрмака, згадує «неймовірні» очі Меркель та «старість» Путіна, а також обурюється «радикальним елітам», які невдоволені політикою «мрійника» президента.

Книга Юлії Мендель «Кожен з нас президент» побачила світ у липні, через два місяці після її відставки з посади прессекретарки президента Зеленського.

Це 286 сторінок великим шрифтом, на яких авторка ділиться спогадами про своє життя та роботу в Офісі президента, а також роздумами про минуле і майбутнє України.

У передмові авторка зізнається, що «писати книгу було складно», але визнає, що великих політичних таємниць не відкриє. А сама книга — лише «спроба осмислити українські реальності з точки зору українки, народженої наприкінці 1980-х.

Мендель багато і підкреслено компліментарно пише про ексшефа Володимира Зеленського та нинішнього голову його офісу Андрія Єрмака, вкрай критично і часом зневажливо відгукується про попереднього голову ОП Андрія Богдана, експрем’єра Олексія Гончарука та запеклого опонента Зеленського Петра Порошенка.

Опинилися на сторінках книги також президент РФ Володимир Путін та канцлерка Німеччини Ангела Меркель. Останню вона похвалила за «очі неймовірного синьо-сірого кольору і дивовижної глибини».

Мендель повсякчас згадує своє бідне дитинство в російськомовному Херсоні та всі етапи свого професійного становлення. Називає себе українкою, яка «в дитинстві однаково щиро танцювала під «Арлекіно» та «Oops, I did it again», а потім «запоєм прочитала Канта та Ніцше».

Поза тим авторка розмірковує про «радикалів», українську та російську мови, психологію бідності та навіть культуру сексу в пострадянській Україні. BBC News Україна приводить найцікавіші цитати з книги ексспікерки Володимира Зеленського.

Про «мрійника» Зеленського та «антисанітарні» ночі на Майдані

«Розгромні, рекордні 73% у другому турі теж, по суті своїй, були революцією. Тільки прийнятною для більшості населення: без брудних наметів, розгромленого Майдану, антисанітарних і холодних ночей з ризиком бути побитим, знесеним водометами або обприсканим газом, без всієї цієї революційної «романтики» минулих століть… Перша по-справжньому електоральна революція України».

Юлія мендель

«Моя тітка дивилася дебати з хвилюванням і глибоким материнським трепетом. Вона співчувала молодому новачку, що стояв перед грубим і самовпевненим олігархом Порошенком, який автобусами підвіз людей, щоб створити натовпи підтримки. «Я хочу, щоб Зеленський переміг, — сказала вона після дебатів. — Він повинен стати нашим слугою народу».

«Володимир Зеленський прийшов з чітким наміром дати можливості всім тим «талантам з народу», які, за чутками, ходять десь зовсім поряд».

«Він — наймасштабніший мрійник. Настільки масштабний, що у нації, якій довго забороняли мріяти, іноді виникає настороженість. Але тільки великі мрійники можуть досягати великих цілей і вершити великі справи. На цьому, по суті, і створюють великі держави».

Про «люмпена» Богдана та «аристократа» Єрмака

андрій богдан
Підпис до фото,Андрій Богдан був головою Офісу президента до лютого 2020 року

Мендель звинувачує Богдана в «хамському» ставленні до журналістів, максимально закритій медіаполітиці та натякає на його сексизм. Вона переконує, що за Єрмака спілкування зі ЗМІ стало активнішим та відкритішим, а жінок в команді стало більше.

«Якби двох Андріїв, які керували Офісом президента, побачити разом, це було б видовище не для слабкодухих. Побачивши Єрмака, Богдан перетворювався в хамуватого люмпена, який вигукує несумісні з логікою пропозиції. Єрмак відмовчувався, поводячись як родовитий аристократ, тільки іноді реагуючи на безумство тезки».

«Складно уявити собі більш віддану поставленим цілям людину і з більш оригінальними підходами. Іноді в поїздках він (Єрмак — Ред.) жертвував сном, думаючи про те, як виправити ситуацію, і знаходив найбільш несподівані та правильні рішення».

єрмак
Підпис до фото,Андрій Єрмак вже понад рік — права рука Зеленського

«До того ж Єрмак був єдиним в команді, хто дійсно працював над тим, щоб стати досвідченим дипломатом».

Мендель так хвалила Єрмака, що назвала його «другою особою держави», якою він за Конституцією не є.

Про «старість» Путіна

«Мене часто запитують про враження від Володимира Путіна, адже мало кому вдавалося побачити його особисто. Я завжди уникала відповіді на це питання в публічній площині. Але особисто зізнавалася: Путіна та його команду я можу описати тільки одним словом — старість. Скільки б я не дивилася на них, скільки б не слухала, все навколо говорило лише про старість: ідейну, принципів, поведінки, думок. Вони створювали враження безнадійно застарілих для цього світу».

«Два метри сексу школяра-відмінника» Олексія Гончарука

Мендель то називає Гончарука «прозахідним сміливцем та кар’єристом», то переконує, що всі реформаторські законопроєкти — виключно заслуга президента Зеленського, а самому Гончаруку бракує близькості до народу, зрілості та «інституційного досвіду».

«Два метри сексу» — так називала тридцятип’ятирічного главу «соросятського» уряду моя подруга. Він стрімко в’їхав в кабінет міністрів на самокаті, розсадив своїх міністрів, запропонував масу законопроєктів, щоб подати у відставку так само стрімко в березні 2020 року».

гончарук
Підпис до фото,Олексій Гончарук був першим прем’єр-міністром Зеленського

«Його безглуздий образ школяра-відмінника, що завинив, ніяк не асоціювався із посадою прем’єр-міністра країни. Саме уряд Гончарука виявився неспроможним в підготовці до пандемії».

«Закритий у своєму егоцентризмі, Гончарук частенько зривався на фракцію, в якій його відкрито не терпіли… Загалом Гончаруку просто потрібно було подорослішати. І це складно давалося хлопчикові, який до свого подання президентом (на керівника уряду — Ред.) в офісі партії понад годину грав на приставці, ігноруючи всіх політиків навколо».

Про «дрібного шахрая» Порошенка з «методами авторитета з 90-х»

«По секрету скажу вам, що один з президентів країни якось висловився, що Порошенко — найгірше, що могло статися з Україною. І тут мені складно не погодитися з ним».

«Оточення президента Петра Порошенка загрузло в корупційних скандалах і лицемірстві, інформаційна політика будувалася на агресії, брехні і відсталому, неприродному консерватизмі… Європа була недосяжною без європейських політиків. А Петро Порошенко і його команда залишалися дрібними радянськими шахраями, що дорвалися до бюджетного корита.

«Лихі дев’яності» для нього були успішними. Настільки успішними, що, самоствердившись в ті буремні часи, він не захотів жити за законами цивілізованої демократії. І навіть зовні прикидаючись великим гетьманом сучасності діяв методами «авторитета» 1990-х».

«Він заполонив українські соцмережі ботами, виводив людей на вулиці, вливав фінанси в медійні (і соцмедійні) канали. Таким чином, кампанія 2019 року стала чи не найбруднішою в історії України».

Про конкурентів «Зе», які «розсипаються від старості, як древні письмена»

Мендель розмірковує про можливих конкурентів Зеленського на майбутніх виборах 2024 року, серед яких можуть бути і «старі» політики, і нові обличчя з команди самого «Зе».

«З підтримкою Заходу Гончарук сподівався, що його майбутнє відповість вигідною йому справедливістю вже в 2024 році. Швидше за все, на це сподівався і спікер парламенту Дмитро Разумков. Очевидно, що не збирається здаватися Петро Порошенко, який мріє знову запанувати на Банковій, повинен хтось піти від проросійських опонентів, можливо, Юлія Тимошенко і новоспечений співак Олег Ляшко. Але цей список уже розсипається від старості, як древні письмена, єдина цінність яких — представлення живої історії як вона є».

протести
Підпис до фото,Юлія Мендель декілька разів згадує з обуренням різноманітні акції протесту

Про «родинний контакт» російською мовою та «захист нас від самих себе»

«Перехід на російську з людьми, які її знають, у світі, де править англійська, створював певну атмосферу родинного контакту. І час від часу Володимир Зеленський використовував цю можливість».

«Його (Зеленського — ред.) мета була більш глобальною, ніж відстоювання однієї з мов. Він хотів перетворити знання кількох мов на нашу перевагу, він хотів відібрати право Росії на монополію мови».

«Потрібно захищати не російськомовних і не україномовних. Потрібно захищати нас від самих себе, від тієї ненависті, яку ми можемо носити і проявляти до інших. Українці не розуміють один одного не через мову, а через небажання слухати, чути та сприймати».

Про руйнівних радикалів та «героїзацію вбивці»

Досить значну увагу Мендель присвятила справі активіста Сергія Стерненка, через засудження якого країну охопила хвиля протестів. Його звинувачують у вбивстві, викраденні й тортурах. Прихильники Стерненка переконують, що справа політично мотивована, а вбивство він скоїв в рамках необхідної самооборони. Мендель переконана, що Стерненко «на роль героя не годився».

«Героїзація вбивці, політизація судової справи і навіть певна громадська цензура щедро розквітла за часів Петра Порошенка, коли публічне висловлювання могло призвести до булінгу та шеймінгу, коли радикалізм не можна було не те, що засудити, а навіть оцінити».

«Радикально налаштовані люди — це ядерна зброя суспільства, яка від початку є у кожної країни: десь менше, десь досить багато. Вона служить своєрідним захистом на випадок серйозних суспільних ситуацій, але також може руйнувати суспільство, якщо її використовувати не в тому місці і не в той час».

«Твердження, що всі революціонери шляхетні й самовіддані, примітивне і не відповідає реальності. Це той випадок, коли найбільше зло — те, що добром прикидається. Так само, як і радикально налаштовані представники інтелектуальної еліти, хай не з фаєрами в руках, а з постами про образи і приниження».

Про Україну, де кожен вже президент

«Нам уже тридцять. Вік все ще молодий, але вже і не відчайдушний. Вже є досвід, є друзі і ті, хто нас не любить, а у випадку Росії — навіть не сприймає. Але нам вже тридцять. І ми вже точно самостійні і досвідчені достатньо, щоб не бити себе по лобі своїми ж граблями».

«Не президенти й уряди будують нашу Україну, а саме кожен з нас. В цьому наша сила і наша міць. Як тільки ми знизимо градус неприйняття іншого та подивимося на себе відверто, ми станемо набагато дорослішими, адже тоді ми будемо більше цінувати одне одного і те, що вже стало нашим досягненням, — нашу любу Україну, в якій кожен вже президент».

Про секс

Юлія Мендель також у своїй книзі багато розмірковує про секс і відсутність у суспільства його культури.

«Суспільство, якому забороняли говорити, читати і думати про секс, раптом отримало свободу робити що завгодно. Незнайоме з елементарною культурою сексу суспільство впало в крайнощі пізнання блаженства з усіма можливими наслідками: сплеском венеричних хвороб, епідемією ВІЛ, збільшенням кількості абортів і малолітніх мам, насильством, поширенням проституції і раннім статевим життям».

Вона обіграла старий радянський штамп, що в СРСР сексу не було.

«Займатися сексом, який раніше був «заборонений», стало круто, відсутність розуміння правил, інтимності і важливості сексу для стосунків призвело до аморальності і перетворення його в розмінну валюту між статями, розвитку гендерного дисбалансу, статевого контакту виключно на рівні геніталій».

«Зверніть увагу, що в більшості своїй обсценна лексика базується на грубій сексуальної активності. Як, наприклад, знамените «Я ї…в Гітлера в зад». Сексуальна розкутість часто призводить до насильства».

Добавить комментарий

Please log in using one of these methods to post your comment:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s

 
%d такие блоггеры, как: