Хроники и Комментарии

Власть, расследования, сатира, фото

ЗАПОРІЗЬКА СІЧ ТА ЇЇ КОЗАКИ. Що мав на увазі Микола Гоголь (Літературна критика)

Posted by operkor на 4 августа, 2021

Чимало місця і в першій, а особливо в другій редакції «Тараса Бульби» займає опис Запорізької Січі та козаків. Здебільшого ці описи сприймалися як глорифікація. Хоча тут є такі ж неоднозначності, як і з зображенням головного героя. Чомусь не звертають уваги на те, що Січ представлена в контексті «шкільної», «педагогічної» теми, яка присутня в повісті. Твір починається з того, що молоді Бульбенки приїжджають із Київської академії, щоб відразу потрапити в іншу «школу» — Запорізьку Січ.

Київська школа постає як непотрібна. Принаймні такої думки дотримується Тарас Бульба: «Это всё дрянь, чем набивают вас: и академия, и все те книжки, буквари и филозофия — всё это казна що, я плевать на всё это! — Бульба присовокупил еще одно слово, которого однако же цензора не пропускают в печать и хорошо делают. — Я вас на той же неделе отправлю на Запорожье. Вот там ваша школа! Вот там только наберетесь разуму!» (цитата подається за першою редакцією).

Січ же в трактуванні Тараса Бульби представлена як школа справжня — тут навчають розуму!

Чи розуміння Січі як школи є винаходом автора, чи це він у когось запозичив — не беремося судити. Ні в Боплана, ні в «Історії русів» такого трактування немає. Немає такого розуміння і в фольклорних джерелах. Та все ж подібні інтерпретації в літературі зустрічалися. Наприклад, у київського католицького єпископа Йосипа Верещинського, який у кінці XVI ст. пропонував створити на Подніпров’ї «школу рицарства». Сумнівно, що Гоголь читав Верещинського. Але хай там як, теза «Січ — це школа» в повісті є.

Утім, при описі Січі ця теза фактично дискредитується.

Січ у повісті постає в двох іпостасях. Є «несправжня» Січ, її передмістя, де люди живуть ремеслами й торгівлею. У першій редакції про неї пишеться так:

«Молодые сыны его тоже осмотрели себя с ног до головы с каким-то страхом и неопределенным удовольствием, и все вместе въехали в предместье, находившееся за полверсты от Сечи. При въезде их оглушили пятьдесят кузнецких молотов, ударявших в двадцати пяти кузницах, покрытых дерном и вырытых в земле. Сильные кожевники сидели под навесом крылец на улице и мяли своими дюжими руками бычачьи кожи. Крамари под ятками сидели с кучами кремней, огнивами и порохом. Армянин развесил дорогие платки. Татарин ворочал на рожнах бараньи катки с тестом. Жид, выставив вперед свою голову, точил из бочки горелку».

Правда, на цій «трудовій» Січі зустрічаються п’яні й абсолютно недбалі запорожці:

«Но первый, кто попался им навстречу, это был запорожец, спавший на самой средине дороги, раскинув руки и ноги. Тарас Бульба не мог не остановиться и не полюбоваться на него.

— Эх, как важно развернулся! Фу ты, какая пышная фигура! — говорил он, остановивши коня.

В самом деле, это была картина довольно смелая: запорожец, как лев, растянулся на дороге. Закинутый гордо чуб его захватывал на пол-аршина земли. Шаровары алого дорогого сукна были запачканы дегтем, для показания полного к ним презрения. Полюбовавшись, Бульба пробирался далее сквозь тесную улицу, которая была загромождена мастеровыми, тут же отправлявшими ремесло свое, и людьми всех наций, наполнявших это предместие Сечи, которое было похоже на ярмарку и которое одевало и кормило Сечу, умевшую только гулять да палить из ружей».

Хоча Бульба захоплено характеризує п’яного запорожця, мимоволі виникає питання: а чи не підсміюється тут автор і з Бульби, і з січовиків? Далебі, висловлювати захват щодо брудного п’яниці, який спить після пиятики мертвим сном, — щонайменше дивно. Звісно, можна сказати, що цим самим запорожець демонстрував своє презирство до матеріальних цінностей, та й взагалі до світу. Але демонстрація ця якась карикатурна.

Водночас письменник протиставляє трудову Січ іншій Січі — ніби справжній. Ця справжня Січ, виявляється, вміє лише гуляти й стріляти з рушниць. А трудова її годує.

У першій редакції маємо такий опис справжньої Січі:

«Наконец, они (Тарас Бульба та його сини. — П. К.) минули предместие и увидели несколько разбросанных куреней, покрытых дерном или, по-татарски, войлоком. Иные установлены были пушками. Нигде не видно было забора или тех низеньких домиков, с навесами, на низеньких деревянных столбиках, какие были в предместьи. Небольшой вал и засека, не хранимые решительно никем, показывали страшную беспечность. Несколько дюжих запорожцев, лежавших с трубками в зубах на самой дороге, посмотрели на них довольно равнодушно и не сдвинулись с места. Тарас осторожно проехал с сыновьями между них, сказавши: “Здравствуйте, Панове!” — “Здравствуйте и вы!” — отвечали запорожцы. На пространстве пяти верст были разбросаны толпы народа. Они все собирались в небольшие кучи. Так вот Сеча! Вот то гнездо, откуда вылетают все те гордые и крепкие, как львы! Вот откуда разливается воля и козачество на всю Украину!»

На перший погляд це зображення Січі видається позитивним: саме звідси «вылетают все те гордые и крепкие, как львы». Проте коли вчитуєшся, мимоволі постає питання: а звідки тут беруться ці «горді й міцні»? Адже виходить, що Січ — це щось безладно ліниве. Тут немає добрих жител, ніхто не охороняє ні валів, ні засіки, а козаки перебувають у якомусь інертному спокої й майже ні на що не реагують. Далі в повісті знову зображується п’яний запорожець:

«Путники выехали на обширную площадь, где обыкновенно собиралась рада. На большой опрокинутой бочке сидел запорожец без рубашки; он держал в руках ее и медленно зашивал на ней дыры. Им опять перегородила дорогу целая толпа музыкантов, в средине которых отплясывал молодой запорожец, заломивши чортом свою шапку и вскинувши руками. Он кричал только: “Живее играйте, музыканты! Не жалей, Фома, горелки православным христианам!”. И Фома, с подбитым глазом, мерил без счету каждому пристававшему по огромнейшей кружке. Около молодого запорожца четыре старых выработывали довольно мелко своими ногами, вскидывались, как вихорь, на сторону, почти на голову музыкантам, и вдруг, опустившись, неслися в присядку и били круто и крепко своими серебряными подковами тесно убитую землю. Земля глухо гудела на всю округу, и в воздухе только отдавалось: тра-та-та, тра-та-та».

Поданий тут Гоголем «відеоряд» може викликати хіба що іронічну посмішку. Один напівголий запорожець, сидячи на бочці, латає діри на своїй сорочці — тобто робить далеко не героїчне, а бабське діло. Інший запорожець, уже добряче хильнувши, водить музик (і де вони взялися на героїчній Січі?). А якийсь Фома з підбитим оком дає кожному зустрічному по великому кухлю горілки. Як бачимо, ця розгульна сцена теж не надається до героїзації. Правда, далі Гоголь заявляє, що «только в одной музыке есть воля человеку», ніби виправдовуючи вищеописані розгульні діяння.

Не забуваймо: Бульба везе своїх синів на Січ як у «справжню школу». Але яку «науку» вони тут опанують? «Науку» лінощів та пияцтва? В одному з наступних епізодів першої редакції повісті вже відверто говориться про «антипедагогічний» характер Запорізької Січі:

«Уже около недели Тарас Бульба жил с сыновьями своими на Сече. Остап и Андрий мало могли заниматься военною школою, несмотря на то, что отец их особенно просил опытных и искусных наездников быть им руководителями. Вообще можно сказать, что на Запорожье не было никакого теоретического изучения или каких-нибудь общих правил; всё юношество воспитывалось и образовывалось в ней одним опытом, в самом пылу битвы, которые оттого были почти беспрерывны. Промежутки же между ними козаки почитали скучным занимать изучением какой-нибудь дисциплины. Очень редкие имели примерные турниры. Они всё время отдавали гульбе — признаку широкого размета душевной воли. Вся Сеча представляла необыкновенное явление. Это было какое-то беспрерывное пиршество, бал, начавшийся шумно и потерявший конец свий».

Отже, про якесь серйозне навчання воєнному ремеслу на Січі годі й говорити. Вчитися молодим козакам доводиться вже на полі бою. Тут виникає ще одне цікаве питання: чи не обманув Тарас Бульба своїх синів, заявляючи, що саме на Січі вони дістануть «справжню науку»?

До речі, як гульбище недбалих п’яниць зображував Запорізьку Січ і Котляревський. Щоправда, пише Гоголь, гульня на Січі відрізнялася від безпросвітної гулянки в «кабаках». Тут письменник знову вдається до «шкільних» порівнянь:

«Это не был какой-нибудь пьяный кабак, где бессмысленно, мрачно, искаженными чертами веселия забывается человек; это был тесный круг школьных товарищей. Вся разница была только в том, что, вместо сидения за указкой и пошлых толков учителя, они производили избег на пяти тысячах коней; вместо луга, на котором производилась игра в мячик, у них были неохраняемые, беспечные границы, в виду которых татарин выказывал быструю свою голову и неподвижно, сурово глядел турок, в зеленой чалме своей» (подається за першою редакцією).

Зображуючи Січ, Гоголь ніби грається з читачем. Як правило, він спочатку подає негативні чи карикатурні зображення цієї козацької інституції, а відразу після цього намагається знівелювати цей негатив, удаючись до його виправдання чи навіть трансформації в позитив.

Але повернімося до одного з «концептуальних» моментів у зображенні Січі. Вже говорилося, що в повісті Гоголя зображено фактично дві Січі: Січ «несправжня», ділова, торгова й реміснича годує Січ «справжню», яка є таким собі паразитом. Звідки Гоголь міг узяти таке зображення двох Січей? У джерелах, якими він користувався чи міг користуватися, нічого подібного не було. Щоправда, «Опис України» Боплана та «Історія про козаків запорозьких…» Мишецького могли наштовхнути його на такі ідеї: адже в цих творах згадувалося, що серед козаків є чимало вмілих хліборобів, промисловців та ремісників.

Гоголь свідомо протиставляє витворені ним дві Січі. «Несправжня» Січ — це світ цивілізований, окультурений. «Справжня» ж Січ, яка живе в постійному загулі, — радше антисвіт. Правда, ці світи, розташовані зовсім поряд, не лише співіснують, а й доповнюють один одного.

При бажанні у зображенні двох Січей (світу й антисвіту) можна побачити глибинну філософську рефлексію. Але, схоже, Гоголь тут виходив із традиційних для українського соціуму уявлень. Наприклад, український богослов і філософ XVI ст. Кирило Транквіліон-Ставровецький виділяв кілька світів, серед яких був і «світ зла». В українському фольклорі маємо протиставлення правди та кривди.

«Справжня» Січ, зображена в «Тарасі Бульбі», може бути потрактована як антисвіт (у розумінні протиставлення світові цивілізованому, культурному). Відповідно, козаки є представниками цього антисвіту. Ось, наприклад, як говорить Гоголь про їхній наїзд на турецькі землі:

«Запорожцы переели и переломали весь виноград; в мечетях оставили целые кучи навозу; персидские дорогие шали употребляли вместо очкуров и опоясывали ими запачканные свои свитки» (наведена цитата є як у першій, так і в другій редакції).

Дуже промовиста картинка. При цьому варто врахувати, що, коли Гоголь писав ці слова, в царській Росії панувала мода на східну екзотику, передусім мода на турецьке.

Можна наводити ще чимало прикладів описаного Гоголем варварства козаків. Деякі з цих прикладів уже озвучувалися, коли йшлося про характеристику Тараса Бульби. Та ми, щоб не бути голослівними, до них повернемося. Будемо наводити цитати з другої редакції повісті, оскільки саме в ній ці приклади здебільшого і є.

Як уже говорилося, у повісті підкреслюється: козаки під час походу не повинні пиячити. Це забороняється їхніми ж правилами. Зокрема на цей момент звертав увагу Боплан в «Описі України».

Проте козаки часто не дотримуються цього правила. Під час штурму Дубна «весь Переяславский курень, расположившийся перед боковыми городскими воротами, был пьян мертвецки; стало быть, дивиться нечего, что половина была перебита, а другая перевязана прежде, чем все могли узнать, в чем дело».

Отже, козаки тут постають у непривабливому світлі. Проте це ще не все. Кошовий отаман ніби намагається напоумити запорожців:

«Вот до чего довел хмель! Вот какое поруганье оказал нам неприятель! У вас, видно, уже такое заведение: коли позволишь удвоить порцию, так вы готовы так натянуться, что враг Христова воинства не только снимет с вас шаровары, но в самое лицо вам начихает, так вы того не услышите».

Та відразу ж знаходяться охочі виправдати такі нерозумні дії. Курінний отаман Кукубенко заявляє кошовому:

«Ты не совсем справедливо попрекнул все христианское войско. Козаки были бы повинны и достойны смерти, если бы напились в походе, на войне, на трудной, тяжкой работе. Но мы сидели без дела, маячились попусту перед городом. Ни поста, ни другого христианского воздержанья не было: как же может статься, чтобы на безделье не напился человек? Греха тут нет. А мы вот лучше покажем им, что такое нападать на безвинных людей. Прежде били добре, а уж теперь побьем так, что и пят не унесут домой».

Завершується цей спіч такими словами:

«Дать на опохмел всем по чарке и по хлебу на козака! Только, верно, всякий еще вчерашним сыт, ибо, некуда деть правды, понаедались все так, что дивлюсь, как ночью никто не лопнул. Да вот еще один наказ: если кто-нибудь, шинкарь, жид, продаст козаку хоть один кухоль сивухи, то я прибью ему на самый лоб свиное ухо, собаке, и повешу ногами вверх!»

Чи ж не дивна логіка? Робляться заяви про неприпустимість вживання спиртного під час воєнних дій — і тут-таки пропонується налити козакам по чарці.

А ось зображення отамана Хліба, який п’яним потрапив у полон до поляків:

«Впереди их был куренной атаман Хлиб, без шаровар и верхнего убранства, — так, как схватили его хмельного. И потупил в землю голову атаман, стыдясь наготы своей перед своими же козаками и того, что попал в плен, как собака, сонный».

Узагалі хміль не раз підводив козаків. Для них це вічна біда. Є в повісті згадка про те, як п’яні козаки проґавили наїзд татар на Запорізьку Січ. Що ж, цілком закономірно: адже й сама Січ у тексті постає як збиранина недбалих гуляк! Гоголь пише:

«Из Сечи пришла весть, что татары во время отлучки козаков ограбили в ней все, вырыли скарб, который втайне держали козаки под землею, избили и забрали в плен всех, которые оставались, и со всеми забранными стадами и табунами направили путь прямо к Перекопу. Один только козак, Максим Голодуха, вырвался дорогою из татарских рук, заколол мирзу, отвязал у него мешок с цехинами и на татарском коне, в татарской одежде полтора дни и две ночи уходил от погони, загнал насмерть коня, пересел дорогою на другого, загнал и того, и уже на третьем приехал в запорожский табор, разведав на дороге, что запорожцы были под Дубном. Только и успел объявить он, что случилось такое зло; но отчего оно случилось, курнули ли оставшиеся запорожцы, по козацкому обычаю, и пьяными отдались в плен, и как узнали татары место, где был зарыт войсковой скарб, — того ничего не сказал он. Сильно истомился козак, распух весь, лицо пожгло и опалило ему ветром; упал он тут же и заснул крепким сном».

Як бачимо, і тут запорожців погубив хміль, але козак, який приніс вістку про погром татарами Січі, сказати про це «не встиг». Проте не лише пияцтвом відзначаються козаки. Деякі з них, як-от курінний отаман Бородатий, грішать жадібністю:

«— Эх, оставил неприбранным такое дорогое убранство! — сказал уманский куренной Бородатый, отъехавши от своих к месту, где лежал убитый Кукубенком шляхтич. — Я семерых убил шляхтичей своею рукою, а такого убранства еще не видел ни на ком.

И польстился корыстью Бородатый: нагнулся, чтобы снять с него дорогие доспехи, вынул уже турецкий нож в оправе из самоцветных каменьев, отвязал от пояса черенок с червонцами, снял с груди сумку с тонким бельем, дорогим серебром и девическою кудрею, сохранно сберегавшеюся на память. И не услышал Бородатый, как налетел на него сзади красноносый хорунжий, уже раз сбитый им с седла и получивший добрую зазубрину на память. Размахнулся он со всего плеча и ударил его саблей по нагнувшейся шее. Не к добру повела корысть козака: отскочила могучая голова, и упал обезглавленный труп, далеко вокруг оросивши землю. Понеслась к вышинам суровая козацкая душа, хмурясь и негодуя, и вместе с тем дивуясь, что так рано вылетела из такого крепкого тела».

Досить відомою є сцена з другої редакції повісті, коли козаки героїчно гинуть у бою під Дубном, прославляючи «русскую землю». Це заведено трактувати як вияв високого патріотизму. Насправді в цій сцені теж чимало карикатурності, несерйозності. Та й зображується цей героїзм часто в стилі примітивних лубочних картин. Ось, наприклад, як описується загибель курінного отамана Балабана:

«Балабан, куренной атаман… грянулся также на землю. Три смертельные раны достались ему: от копья, от пули и от тяжелого палаша. А был один из доблестнейших козаков; много совершил он под своим атаманством морских походов, но славнее всех был поход к анатольским берегам. Много набрали они тогда цехинов, дорогой турецкой габы, киндяков и всяких убранств, но мыкнули горе на обратном пути: попались, сердечные, под турецкие ядра. Как хватило их с корабля — половина челнов закружилась и перевернулась, потопивши не одного в воду, но привязанные к бокам камыши спасли челны от потопления. Балабан отплыл на всех веслах, стал прямо к солнцу и через то сделался невиден турецкому кораблю. Всю ночь потом черпаками и шапками выбирали они воду, латая пробитые места; из козацких штанов нарезали парусов, понеслись и убежали от быстрейшего турецкого корабля. И мало того что прибыли безбедно на Сечу, привезли еще златошвейную ризу архимандриту Межигорского киевского монастыря и на Покров, что на Запорожье, оклад из чистого серебра. И славили долго потом бандуристы удачливость козаков. Поникнул он теперь головою, почуяв предсмертные муки, и тихо сказал: “Сдается мне, паны-браты, умираю хорошею смертью: семерых изрубил, девятерых копьем исколол. Истоптал конем вдоволь, а уж не припомню, скольких достал пулею. Пусть же цветет вечно Русская земля!..”».

Чого варта лише сцена, коли з козацьких штанів майструють вітрила! Вигляд вона має і малореалістичний, і вкрай комічний: козаки з голими задами шиють вітрила, щоб урятуватися від турків… Тут мимоволі виникають асоціації з іншою сценою, поданою трохи раніше: коли отаман Хліб без штанів опиняється в польському полоні. Зрештою, згадка про пошиття вітрил із козацьких штанів не є доречною, коли йдеться про геройську смерть козака.

А ось приклад типового лубка:

«…Повел Кукубенко вокруг себя очами и проговорил: “Благодарю бога, что довелось мне умереть при глазах ваших, товарищи! Пусть же после нас живут еще лучшие, чем мы, и красуется вечно любимая Христом Русская земля!”. И вылетела молодая душа. Подняли ее ангелы под руки и понесли к небесам. Хорошо будет ему там. “Садись, Кукубенко, одесную меня! — скажет ему Христос, — ты не изменил товариществу, бесчестного дела не сделал, не выдал в беде человека, хранил и сберегал мою церковь”».

І карикатурність, і елементи лубка фактично руйнують героїчний пафос патріотичної сцени загибелі під Дубном. Мимоволі виникає крамольне питання: чи справді сам Гоголь на боці козаків, як це може видатися на перший погляд?..

Загалом же світ, який репрезентують козаки, живе за своїми законами, відмінними від законів цивілізованого світу. Тут те, що в світі сприймається як певне благо, може бути презирливо відкинуте. Наприклад, гроші. Для козака вони не мають ціни, їх можна просто прогуляти. Натомість грабунок у козацькому світі сприймається як молодецтво, як такий собі героїчний чин. А християнство часто ототожнюється з пияцтвом («добрий християнин» має пити горілку).

Як ставиться Гоголь до козацького світу? Певно, однозначної відповіді на це питання ми не знайдемо. Він вважав, що саме до козацтва належали його предки, а отже, й він сам має якусь причетність до цього світу. Гоголь нерідко демонструє замилування козацтвом, намагається виправдати такі вчинки, які, здавалося б, не повинні виправдовуватися. Він ніби говорить читачеві: а що ви хочете — у козаків свої правила, свої закони, зрештою, свій світ!

І все ж таки Гоголь, судячи з усього, не вважає себе представником цього світу. Він — людина цивілізована. Його окультурила спочатку Імперія, потім — Європа. Ця європейська окультуреність особливо відчувається в другій редакції повісті. Гоголь дистанціюється від козацького світу. Часто показує його темні сторони. І водночас — він під впливом чару козацтва.

Отакий парадокс.

Петро Кралюк

(«Таємний агент Микола Гоголь»)

Добавить комментарий

Please log in using one of these methods to post your comment:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s

 
%d такие блоггеры, как: