Старух ога

 В інтерв’ю УП Олександр Старух розповів про перші дні війни, найгарячіші місця в області, кількість людей, які з неї поїхали, співвідношення сил та про те, чи є загроза для Запоріжжя.

Нинішній голова Запорізької обласної військової адміністрації Олександр Старух за освітою історик. До приходу в політику займався науковою діяльністю та викладав за фахом.

Після Помаранчевої революції прийшов на держслужбу і в 2006-му році почав працювати у Секретаріаті президента Віктора Ющенка. 

Вперше очолив Запорізьку область у 2008-му році, коли йому було 35 років. 

Після того, як президентом став Віктор Янукович, Старух зайнявся науковою діяльністю, перебрав на себе керування обласним осередком ВО “Батьківщина” та депутатство в обласній раді. 

Вдруге Старух став очільником Запорізької ОДА вже за президента Зеленського, у грудні 2020-го року. Пропрацювавши трохи більше року, Старух очолив військову адміністрацію в умовах війни з Росією. 

Станом на зараз значна частина Запорізької області окупована, зокрема й Енергодар, де розташована Запорізька АЕС, та Бердянськ, чиї порти в Азовському морі використовує окупант. 

В інтерв’ю УП Олександр Старух розповів про перші дні війни, найгарячіші місця в області, кількість людей, які з неї поїхали, співвідношення сил та про те, чи є загроза для Запоріжжя. 

— 24-го лютого, коли почалася ця велика російська навала, ви пам’ятаєте, що ви робили?

— Звичайно. На початку 6-ї ранку надійшла інформація по медичній лінії, що внаслідок вибухів є поранені. Одразу після цього зателефонували спецслужби, паралельно мери двох міст, по яких було завдано ракетного удару — по Мелітополю по аеродрому та по підрозділу у Бердянську.

Одразу одягнувся та на роботу пішов. Добре, що живу недалеко. Всіх підняли, зібрали, провели штаб оборони області, почали вживати заходів, які в цій ситуації потрібно було вжити. Власне, відтоді робота всіх цілодобова, постійна.

— У перші дні війни люди не розуміли, що робити, як діяти в умовах війни.

— Насправді, ми всі все чудово розуміли. Звичайно, дещо доводилось робити вперше. Перші три дні взагалі не спали. Адреналін у всіх був, і треба було діяти швидко. Всі сили влади, суспільства були мобілізовані миттєво.

— Я про те, що війна в такому масштабі була вперше.

— Звичайно, у всій країні ми всі дещо нехтували тим, що на Донбасі відбувалося — це ніби далеко, це нас не торкається. Може, періодично щось робили, в кого друзі чи родичі пішли воювати, допомагали їм. 

А укріплень серйозних не будували — окрім стіни Яценюка видатної. Але в будь-якому випадку у нас в області основний кістяк команди, усі залишились — ніхто нікуди не біг, всі сконцентрувались, підняли відповідні протоколи, всі знали, що робити в такій ситуації.

Вже бачили рух колон через засоби відеонагляду, які по всій області встановлені. Ворожу армію ми бачили. Це величезні колони по 500-600 одиниць техніки, де 60-70 танків, потім 100 БТР, машини забезпечення, які в перший же день були під Мелітополем. На другий — Мелітополь оточили з півдня, почались бойові зіткнення. І на третій день вже Бердянськ був блокований.

З керівництвом держави на той момент був зв’язок. Хоча там, у Києві, вже велися запеклі бої.

— А про що були комунікації з Офісом президента в перші дні?

— Комунікації були по спецзв’язку, торкалися питань організації оборони. Не можу, звичайно, все розповідати. Важливо, що вчасно скомунікувались, ніхто не був залишений наодинці з проблемами. 

Головне, що верховний головнокомандувач на місці, команда президента на місці, ніхто не розгубився, і це всім придало додаткових сил. Ясно, що всі на місцях переживали, але зібралися, зв’язались із військовим командуванням і вжили заходів, щоб можна було зробити все можливе тими засобами, які були. Є затверджені протоколи, за допомогою яких всі органи влади були задіяні.

Вже на 5-те березня наші військові вийшли на ту позицію, на якій і зараз знаходиться лінія розмежування, уперлись там в землю і бої вже почалися жорсткі. Там і зупинили врешті-решт цю наступаючу орду.

— Як зараз виглядає лінія фронту в Запорізькій області, та наскільки близько ворог підійшов до Запоріжжя? Наш останній блокпост там, де Василівка?

— Василівка вже давно захоплена, на жаль. У них останній блокпост у Василівці, наш — біля Степногірська. Між ними — сіра зона, зокрема на ній умовна лінія перетинання у Кам’янському.

— Але це ж доволі близько до Запоріжжя? Десь година.

— Там географія складна.  Сіра зона за Комишувахою та Оріховим. Ну, й Пологи вже під ними, давно йдуть бої. І між Гуляйполем та Пологами. Далі територія, де відбуваються основні бойові дії — схід нашої області та Донецька область.

— З того, що я читаю та бачу по новинах, для області ситуація, так би мовити, не дуже критична, бо вони не просуваються так, як по інших напрямках у Донецькій та Луганській областях.

— Луганська та Донецька області — це як південь Запорізької області, там степ відкритий. Там воювати дуже важко. У нас досягли рубежів, більш-менш холмистої місцевості, де природні перепони, на яких були своєчасно зроблені захисні споруди, і які заважають просуватися. Потім укріплення відбулося, накопичення військової частини. Хлопці з того часу тримають рубежі.

— А є місця, де відбуваються активні наступи ворога?

— Періодично, але нерезультативно. Сьогодні наші наступили, трошки підтиснули. Завтра чи через кілька днів вони намагаються повернутись. Сили, які сконцентрували на цьому напрямку — величезні. Але оборона тримається та витримає.

— Хотів запитати про сили. Ми звикли трошки знецінювати російську армію, що там контрактники недолугі, які нічого не вміють. Але ж все одно розуміємо, що серед них є достатня кількість більш кваліфікованих кадрів. 

— Ви брали участь хоч в одному обміні полоненими? Візьміть та подивіться на обличчя рашистів. Одразу перестанете так розмірковувати. Це люди забиті абсолютним страхом. В очах переляк, вони навіть до своїх повертатися бояться. 

На наших полонених звільнених подивіться: їх там катують, знущаються. Але у наших — людська гідність на обличчі. Життя у вільному суспільстві відбивається на людині у позитив. 

А вони — просто раби. Їм сказало одне Чудо-Юдо йти воювати, вони пішли. Чого пішли? Воно ж не розуміє. Боїться усього, ще й грабує. Такий рефлекс. Ми побачили та зрозуміли: ця орда — різношерстна, різні етнічні групи, різні культури поведінки, але орда.

Стратегічно, ми з самого початку розбирали ворога. Ми зібрали сильну команду військових керівників. У нас воєнні спеціалісти, досвідчені командири, яких я радниками взяв, і нам прикомандирували ще одного. 

Це колишні командири, які дуже активно брали участь в АТО, ООС, наші запорізькі. В них справжній боєвий досвід — командир 55-ої бригади полковник Брусов, полковник Хоменко був командиром підрозділів Національної гвардії, полковник Мельник.

Це нормальні дядьки, які тямлять в усіх питаннях військової стратегії. У нас злагоджена робота, взаємодовіра. Точне розуміння, що ворог буде розбитий. Ми всі націлені виключно на перемогу.

І те, що ми розбирали спочатку: стратегічно керівництво російської армії більш-менш правильно спланувало, що треба зробити. Це і кола оточення, і багато іншого. Але тактичний рівень виконання цих завдань виявився на дуже низькому рівні.

Ще в СРСР українці складали більш ніж половину офіцерського кадрового складу середньої ланки радянської армії, які якраз і забезпечували реалізацію тактичних задумів. Зараз у них, на щастя, вакуум, тому виконання стратегічних завдань на тактичному рівні — жахливе. Ці прорахунки, в тому числі, дозволили нам вистояти на цьому першому етапі війни.

— Я до чого це запитав: було цікаво, чи є на запорізькому напрямку сили, які можна назвати більш-менш елітними?

— Звичайно. Не будемо називати їх, але у них є підрозділи, дивізії проривні, у яких найновіша техніка була, танки Т80, які якраз і робили прориви. А за ними заходило те, що заходило.

Звичайно, були тисячі одиниць техніки. В степу це ж видно. Тут в чому проблема — в лісі хоч дерева, там можна сховатись, а в степу ти не сховаєшся. Видно все. Там атакувати непросто, але й захищатися складно.

На початку бойових дій перевага ворога була дуже велика. Тому утримувати в межах Херсонщини цей фронт було теоретично нереально.

— Зараз, коли перший шок закінчився, писали про зраду, що Херсон розмінували, що щось здали…

— Ті, хто займаються обороною з першого дня, гуманітарною політикою — у них немає часу на усю цю нісенітницю. На Фейсбуці тарабанять по клавішах, деякі люди налякані, і вони в цьому психозі різну дурню пишуть.  Ми не звертаємо на це увагу. Зараз усі зусилля треба кинути на фронт та на допомогу мирним жителям. 

Припускаю, може, десь у столиці хтось вже трошки розслабився, бо війська окупантів вийшли, та наші потроху там все відновлюють. У нас же з першого і до сьогоднішнього дня війна на жоден день не зупинялася. І Запоріжжя, як 500 років захищало Україну, так і з дня в день сучасні козаки захищають країну. Щодня. 

— Зараз у контексті битви за Донбас кажуть, що Запоріжжя може стати однією з наступних цілей. Чи є така небезпека?

— На сьогодні все очевидно: головне, на що спрямовані зусилля окупанта, це оточити найбільш боєздатні підрозділи нашої армії в ООС — тут нічого не змінилось. Вони зробили ці кулаки ще місяць тому і намагаються йти з півдня через схід нашої області, Донеччину, зверху з Ізюма, потім з Луганського напрямку, оточити та розрізати наші сили. Це їхній пріоритет. На сьогодні стратегічно наступ на Запоріжжя недоцільний, тому що потім вони можуть отримати удар по флангу. Але обстріли, невеличкі удари постійно відбуваються, щоб свої фланги захистити від можливої контратаки наших військ.

— Тобто Запоріжжя не в небезпеці?

— В Україні немає жодного міста, яке в безпеці! Треба це усвідомити. У Львів прилітає, у Київ днями прилетіло.  Всі та завжди мають бути готові до опору. Ми цей опір здійснюємо вже понад два місяці.

— Запоріжжя готове до опору?

— Якщо ми два місяці воюємо, а вони, незважаючи на всі намагання, не просунулись, то, вочевидь, наші Збройні сили, сили територіальної оборони, вся міць оборони, яка є в межах регіону, свою роботу виконує.  На нас нападають без упину понад два місяці. Запоріжжя вже довело, що готове до опору. Обороноздатність зміцнюється щодня, постійно.

— Як багато людей переїхало з області?

— Як по всій Україні. Область знаходиться в дуже важких умовах, тому що вона розділена, й значна частина людей — за лінією розмежування. Це найбільш важко. 

З початку бойових дій почали заходити підрозділи окупантів, які займаються залякуванням населення, і люди зараз під постійним тиском. Вони відчувають себе незахищеними в умовах несвободи, з ускладненими можливостями функціонування систем життєзабезпечення, лікарень. Школи не працюють. І там ситуація найскладніша.

Так, люди виїжджають звідти масово, але цього і хоче окупант. Вони з самого початку розділили населення на 4 категорії — націоналістів, проукраїнських, болото і вату.

І фактично намагаються державницьку частину звідти витіснити. А через те, що у нас по третині, по 50-60 відсотків, з деяких територій виїхало — ну, так там же пустеля може залишитись! Нам треба якнайшвидше повертати ці землі та наших людей.

Усього через Запоріжжя пройшло чверть мільйона людей. З самого Запоріжжя 100-150 тисяч виїхало. Основна частина маріупольців вийшла через нас — понад 100 тисяч. Дуже гарно спрацювала “Укрзалізниця”. У нас потяги евакуаційні з самого початку працюють, в УЗ дуже гарно налагоджена ця робота.

— Чи багато тих, кого можна назвати колаборантами?

— Є такі, по кому вже карні справи порушені. Вони понесуть обов’язкове покарання. Є в Мелітополі, Бердянську, Енергодарі, Василівці, в Токмаці, Михайлівці. В Чернігівці жіночка одна з’явилась. Умом багато може хто поїхати, але відповідальність за це буде досить конкретна.  Зрадити свою Батьківщину, де ти народився, та людей, з якими ти жив довго — це один з найбільших злочинів. Таких ніхто ніде не поважає. Чим закінчили ці люди, які зрадили присягу у 2014-му році у Криму?

— Десь заслані в глиб Росії.

— Десь заслані, а десь зараз гумусом в полях південної України “працюють”.

— Хотів по ключових містах запитати. 29-го квітня була новина, що мер та міська влада Енергодара переїхали у Запоріжжя. Яка там зараз ситуація?

— У нас фактично усі керівники громад в доступі. Регулярно з ними спілкуємось. Навіть з тими, хто не на місці. В Пологах набагато важче чи в тому куті, де Розівка. Там місяць не було зв’язку. 

В більшості ж випадків можна спокійно подзвонити міському голові та дізнатись з перших уст, що відбувається. Зокрема і в Енергодарі. 

Так, ми вирішили мера забрати звідти, тому що виконувати повноцінно свої функції на місці вже було нереально. Нас ковід багато чому навчив, у тому числі й працювати дистанційно й через управління електронними можливостями.

У нас Мелітополь у Запоріжжі вже зареєстрований. Нічого, буде ще й Енергодар. Маріуполь теж тут, хоч це і Донецька область. Кожне українське місто сьогодні може управлятись з будь-якої точки.

Нам в цілому вдалося вибудувати ефективну модель управління територіями. Зв’язок тримаємо, намагаємось вирішувати проблеми територій. Повторюсь, багато чого доводиться робити вперше, але спільними зусиллями ми знаходимо рішення, навіть іноді досить неординарні.

— Яка ситуація з Запорізькою АЕС?

— Працює АЕС, два блоки працюють. У вітчизняну енергосистему струм віддають.  Люди під тиском, зрозуміло, але працюють. Щоб не було катастрофи, адже Україна проходила Чорнобиль, і проходити ще раз це занадто було б. Тому усі на своєму робочому місці, забезпечують нашу з вами безпеку та дають необхідну країні енергію.

Питання Енергодара — це більше до міжнародних інституцій. Уявіть, Росію навіть з МАГАТЕ не вигнали! То міжнародний Червоний хрест не Червоний хрест, то МАГАТЕ не МАГАТЕ. Так навіщо мати купу таких організацій, які не мають чітких правил і норм, або ці правила і норми бездієві, й будь-хто їх може порушити?

— Яка ситуація зараз в Бердянську?

— Дуже складна. Туди не пускають майже місяць ні гуманітарні конвої, ні транспорт, щоб ми забрали мешканців Маріуполя, півтори тисячі, які хочуть звідти виїхати. І мешканців Бердянська кілька тисяч, які мають виїхати, бо людям, наприклад, треба лікуватися.

Плюс газ, якого там немає з початку березня, тому що, коли бої почалися, облога Маріуполя, то були перебиті газогони. Відповідно у самому Бердянську і більшій частині Бердянського району зник газ. Навіть опалення не було в березні, коли ще морози. Порт та основні підприємства не працюють. І там же міського голови немає, там є в.о., і він працює в надскладних умовах. Але те, що може, організовує разом з обласною владою.

— Росіяни намагаються використовувати порти? 

— Використовують тим, що техніку завезли туди. Використовують цивільний порт у воєнних цілях, що заборонено. 

— І про Розівську громаду. Там було дивне голосування за приєднання до так званої “ДНР”…

— Дивіться, і ми, і ви, можемо з чиїхось слів судити, що там було. І коли ставлять питання що там було — ми ж з вами там не знаходились.

— Але ви ж маєте більше інформації.

— Ви приблизно бачили цю картинку. Скрізь відбуваються спроби захопити владу. В тому числі використовуються й різні інформаційні спецоперації. 

Коли на території ускладнено постачання ліків, їжі або пенсій, тому що йдуть бої чи не пускає окупант, звісно, людям через місяць-два стає важко. А якщо люди поживуть півроку в таких умовах, то в них почне мінятись свідомість, на жаль. Треба буде просто вижити. 

Наразі люди роз’їхались з тих територій, де йдуть бойові дії. Літнім людям важко виїхати кудись. І, якщо ви бачили, там в тому залі в Розівці саме бабусі старі були. Зігнали в БК людей похилого віку, нібито обговорити їхні потреби, влаштували клоунаду-”референдум”. Це звичайний, примітивний рашистський фейк. Наші люди під величезним тиском.

Зараз головне для простих людей — просто вижити, допомагати один одному. Горизонтальні зв’язки мають стати ще сильнішими й громади нарешті мають стати не просто територіями з людьми, а реальними громадами, де кожен піклується про іншого та усі допомагають один одному.

Війна об’єднала запоріжців всюди. І кожен, наскільки може, захищає свою батьківщину. Наші території треба звільняти, і вони будуть звільнені.

— Як виглядає зараз спротив на окупованих територіях Запорізької області?

— Нещодавно, всі ж бачили, як у нас пожартували: міст вирішив “закінчити життя самогубством”. Працюють, звичайно. Супротив йде.

— Я так розумію, що проукраїнські акції у тимчасово окупованих Мелітополі та Бердянську зараз є не таким частим явищем?

— Розкажіть мені, який наразі сенс виходу людей з мітингом? Це ж не Майдан, це війна. Окупанти — вони ж не ідіоти. Вони дозволили мітинги, подивились структуру — хто лідери та організатори, потім їх виловили, катували та витіснили на підконтрольну нами територію або просто нівелювали їхню діяльність. От і все.

Тому зараз йде спокійний тихий супротив, який, в першу чергу, полягає в тому, щоб допомагати один одному, не колаборувати з окупантами, виконувати свої обов’язки, наскільки це можливо. Неможливо? Значить, намагатись виїхати на підконтрольну нам територію.

Головне те, про що ми з вами говорили — що треба ці території звільняти.

Дехто не може виїхати, тому що старі батьки, проблем достатньо. Ми розуміємо, що це сотні тисяч людей. Вони потрапили в ці важкі умови. Вони ж не самі туди пішли. До них прийшли і їх захопили. І їм ускладнюють життя. 

— Повідомлялось, що у Мелітополі окупанти видають чоловікам повістки. Наскільки це може бути масовою історією?

— Поки лише лякають — є така історія. Буває, чоловіків знімають з евакуації, особливо молодих, не пускають на виїзд сюди, щоб вони не мобілізувались в нашу армію.  А те, що людей можуть використати як живий щит — ми ж знаємо за прикладом Донбасу й Криму, що і жінок, і дітей так використовують. Ворог давно вийшов за межі людяності та здорового глузду. Там окупанти за спинами дітей та жінок звикли воювати і різні провокації робити.

Разом з тим, так звані ЛДНР масово у полон здаються. Розумієте ще правову історію? На тих територіях половина населення від “великого розуму” взяли російські паспорти. Ну, “друзі”, якщо взяли, то вперед. А на наших територіях 100% громадяни України. І трохи бандитів та терористів, які їм мозок компостують.

— А є статистика, скільки мирного населення загинуло?

— Точних цифр поки ніхто вам не скаже. Це сотні людей. Але ми не бачимо ситуацію за лінією фронту. Там, де були удари й відхід потім, це одна історія. А коли у нас лінія фронту класична — ми ж не можемо порахувати до кінця, що там. Враховуючи, що вони й крематорії привозили та палили людей. Це все вивчати доводиться.

— До чого Запорізька область готується найближчими днями та тижнями?

— Запоріжжя з першого дня працює та воює одночасно. І є гуманітарними воротами, прихистком для людей, які виїжджали та далі виїздять.  Робимо все, щоб найшвидше наблизити день нашої перемоги над ворогом і повернути кожен метр нашої землі з нашими людьми.  Запорозькі козаки ніколи ні перед ким на коліна не ставали, може, хіба окрім Бога, і то з власної волі.

Федір ПОПАДЮК

Українська правда, 3 травня