Пологи — невеличке містечко у Запорізькій області. Росія окупувала його в перших числах березня, разом із більшою частиною області. Як і у всіх містах та селах, куди прийшов “русский мир”, в Пологах — гуманітарна катастрофа: проблеми з продуктами, перебої зі світлом та зв’язком, окупанти грабують місцеве населення.
Оскільки містечко розташоване недалеко від Гуляйполя, поблизу якого йдуть активні бойові дії, в Пологи час від часу прилітають снаряди, через які гинуть люди.
Оля (ім’я змінено з міркувань безпеки) народилась та виросла у Пологах. Кілька років вона вчилася, а потім працювала у Запоріжжі, але у 2015-му році повернулася в Пологи, де вийшла заміж та продовжила жити спокійним та тихим життям, яке закінчилося 24-го лютого.
Понад місяць Оля провела в окупації та виїхала з чоловіком до Запоріжжя. У Пологах залишаються її батьки.
У розмові з “Українською правдою” вона розповіла про перше знайомство з російськими солдатами, мародерство у місті, а також поділилася страхами місцевих мешканців, що Пологи не будуть деокуповувати. Далі її пряма мова.
Невеличке провінційне місто
Пологи не можна назвати великим містом. Але після децентралізації, об’єднання громад і укрупнення районів воно стало центром району для багатьох територій.
Зараз Пологівська громада — це понад 30 тисяч людей, з яких у самих Пологах мешкає близько 20 тисяч.
Серед інших невеличких міст Пологи є найбільш індустріально розвинутим. Тут розташовано кілька великих підприємств: олійноекстракційний завод, який виробляв олію, Дніпрокераміка, було підприємство “Мінерал”, є хімічний завод. У нас розвинений залізничний вузол. І взагалі багато залізничників.
У порівнянні з тими ж Оріховим чи Гуляйполем (які розташовані неподалік — УП), Пологи можна назвати розвинутим містом. Так, воно маленьке, провінційне, але останні роки відчувався певний здвиг — вирішувалось питання по лікарні, і з робочими місцями все було нормально.
Як у кіно
З початку війни ми думали: та кому потрібні ці Пологи — маленьке провінційне містечко, його просто об’їдуть і все.
Сказали б нам три місяці тому, що все це буде у Пологах, ніхто б не повірив.
Я відношусь до тих людей, які не вірили в панічні настрої у ЗМІ про можливий напад Росії. Коли почались розмови про 16-те лютого як імовірну дату наступу, я казала: “Боже, що за брєд?”.
І лягаючи спати 23-го лютого, я просто засинала без будь-якого остраху, що щось може статись.
О 5-ій ранку я прокинулась від дзвінка подруги, яка питала: “Ти бачила?”. Я спочатку подумала, що щось сталося з батьками, бо подруга живе з ними в одному мікрорайоні. Питаю: “Що сталося?”. Вона каже: “Війна почалась! Гатять великі міста по Україні”.
Я вскакую з ліжка, і це мені нагадало фрагмент з фільмів, коли хтось комусь телефонує і каже: “Увімкни новини!”. І у фільмах завжди вмикається саме на тому моменті, де йде мова про те, що треба. От у мене вийшло так само — я вмикаю новини, натрапляю на виступ Зеленського і розумію, що розпочалась війна.
До 3-го березня у Пологах не відбувалося нічого страшного. Там не було орків та військових дій.
На той момент ми не розуміли, чи є у Пологах Збройні сили. Спочатку люди активно приходили в ТРО, брали зброю. Її видавали всім, навіть не завжди встигали паспорт подивитись.
Перед тим, як зайти в Пологи, орки були на території міста Токмак — за 40 км від нас. І ми активно слідкували за тим, що там відбувається. Дивились новини, читали Телеграм-канали, де писали, який населений пункт вони проїхали.
Ми чули, що у Токмаці був супротив ТРО, навіть наші пологівські хлопці брали участь у цьому протистоянні. Але потім пішла інформація, що місто не втримали, орки підходили до нас.
Перший бій у Пологах відбувся 3-го березня. Далі почали надходити новини — один знайомий загинув, другий загинув. І все. В місто зайшли орки.
Бій у Пологах тривав 7-8 годин. Він відбувався у центральній частині міста, яка зараз повністю зруйнована. Ми з чоловіком були в той момент вдома, у підвалі, звідки не виходили перші два дні. Ми живемо трохи далі від центру, але все це чули. Чули гатіння, вибухи.
4-го числа звуки були настільки гучними, що нам здавалось, що бій йде на нашій вулиці. Це були такі звуки, що тобі здається — якщо вийдеш, то навкруги нічого немає.
5-го ми вийшли на свій двір, коли почули, що стало трошки тихіше. Пройшлися по вулиці, побачили, що наче все ціле. Потім зустріли сусіда, який розповів, що на території району була перестрілка, у тому числі й за його хатою.
В момент, коли ми з ним стояли та розмовляли, я повертаю голову і бачу, що з центральної вулиці на нас йде колона танків. Я бачу російський прапор і розумію, що це орки. І ми настільки швидко з чоловіком накивали п’ятами, що це треба було бачити зі сторони.
Взагалі цієї російської техніки було дуже багато. Люди намагались рахувати, але доходили до тисячі й припиняли.
Нас пограбували, але, слава Богу, не вбили
Вдома у нас не було світла, опалення, інтернету та мобільного зв’язку. Ми були ізольовані.
В якийсь момент ми вирішили піти до батьків мого чоловіка, щоб їх провідати. Тепло в них було, і вони кажуть: “Чого вам повертатись? Залишайтесь”. Там нас було три родини: батьки мого чоловіка, ми з ним, сестра моєї свекрухи з донькою та бабуся. Як нам здавалось тоді, на їхній вулиці було спокійніше.
Буквально через день заворуха почалася перед будинком батьків. Як нам потім стало відомо, наші влучили у машину, в якій везли поранених орків. Це розізлило рашистів, почалася перестрілка. І коли ТРО розбіглись, ті почали їх шукати. Під їхній приціл потрапив будинок, де ми жили.
Ми сиділи у підвалі, чули, як бухкало. А потім чуємо, як хтось вигукує: “Хазяин!”.
Важко було зрозуміти, чи то біля нашого, чи то біля сусіднього будинку. Батько мого чоловіка рипнувся виходити, але ми його притримали, бо боялись через постріли.
Рашисти, не дочекавшись, поки хтось вийде, стали стріляти по воротах. Ми почали розуміти, що вони стріляють у наш двір, по нашій хаті. Спочатку вони вибили ворота, потім почали вибивати вхідні двері у будинок.
Ми в цей час сидимо в підвалі. Нам страшно. Горіла свічка, але ми її погасили.
Чуємо, як вони зайшли в дім. Як вони ходять по дому, щось шукають. В одній із шаф вони знайшли сейф. Почали його розбивати. Були такі звуки, що ми просто думали, що вони трощать будинок.
Вони розбили сейф, походили по дому, пішли в гараж, де стояла машина. Ми чуємо, що їх кілька людей, є рація, вони з кимось перегукуються: “О, смотри, нормальная тачка!”
І тут ми розуміємо, що після гаража йде черга підвалу. Вони рипають двері, і хтось кричить: “Люди есть?”. На що мій чоловік одразу: “Є, не стріляйте, тут люди, тут діти”.
Ми потім зрозуміли, що він міг не питати, а просто кинути гранату чи почати стріляти через двері.
Нам сказали сидіти 10 хвилин, після чого вони підуть. Вони продовжували ходити по будинку, і у мене в цей момент страх був просто тваринний. Ми не розуміли, що буде далі — чи вони розстріляють нас, чи все ж підуть.
Потім вони повернулись до підвалу та попросили чоловіків вийти. До нас спустився якийсь чеченець. Чоловіків вивели.
Що я тільки собі не думала: що їх і розстріляють, що заберуть в полон. Цей чеченець, який з нами залишився, намагався нас типу заспокоїти: “Девочки, не переживайте, никто ваших мужчин трогать не будет. С ними просто поговорят”.
Почав нам пропонувати шоколадку, яку десь вкрав. Став говорити, що не хоче війни і що у нього вдома дружина, діти і йому все це не потрібно. Я вчепилась у двоюрідну сестру чоловіка, вона в мене, і мені здавалось, що ми позалишаємо синяки. Тіло трясло. Бо ти не знаєш, що він зробить.
Через якийсь час він пішов. Чоловіки довго не повертались. Як з’ясувалось, вони були у будинку, не хотіли нас одразу кликати, щоб не шокувати безладом, який після себе залишили рашисти.
Ми піднялись. Побачили розбиті ворота та вибиті двері, кулю у шафі-купе та простріляну пральну машинку, повністю розбитий сейф. Все виглядало, наче після пограбування. Зникли наші телефони, цінні речі. Нас пограбували, але, слава Богу, не вбили.
Коли ми вийшли надвір, до нас збіглись усі сусіди. Як з’ясувалось, до нашого будинку вони під’їхали на танку. Сусіди все це бачили і думали, що знайдуть нас мертвими.
“Тут всё наше”
Потім місто окупували. Вони розставили багато блокпостів. Ми, як і інші люди, спочатку нікуди не виходили. Потім почали пересуватись по місту.
Серед окупантів було багато чеченців, бурятів. Як мені здавалося — людей зі слов’янською зовнішністю було найменше. Найбільше було бурятів.
А на блокпостах стояли бойовики так званої “ДНР”. Деякі знайомі казали, що чули від людей з “ДНР”: “Мы такое пережили в 2014-ом, теперь ваша очередь”.
Були перевірки — дивились машини, вибірково телефони, в когось забирали. Обшукували будинки, у декого по декілька разів. У когось забирали продукти. Когось виганяли з домів.
Вони ходили і дивились, який їм будинок підходить, щоб вікна були з правильним розташуванням. Прийшли до знайомої тітки, походили, подивились та пішли: сказали, що вікна на вулицю немає, не підходить.
Через двір нашого знайомого пройшли танки. Все знесли у дворі. Його жінку та дитину вигнали. Чоловіка змусили залишитись, він жив у підвалі двоє суток, а орки — у його домі. Потім він почав виходити з ними на діалог, вони його відпустили, але дім не покинули.
Коли люди вже почали масово виїжджати, вони почали заходити куди завгодно. Купа пустих будинків — який хочеш, такий і обирай. Але по квартирах вони не ходять і себе стримують.
Мародерство було на найвищому рівні.
Вони влаштувались у нашому місті, почали себе вільно відчувати. Коли їм хтось казав, що ми свої, місцеві, вони почали відповідати: “Так мы тоже свои”.
Або приходять вони до підприємства мого чоловіка. Їх питають: “Що вам треба?”. Вони відповідають: “Нам всюду двери открыты, тут всё наше”.
Вони грабували людей, а потім приїжджали у пекарню, викладали гроші, кілька тисяч, і казали героїчно: “Раздайте людям бесплатно хлеб”.
На багатьох магазинах двері були або вибиті, або вирвані. Потім почали забирати худобу. У мого чоловіка були барани. Почали говорити, що у чеченців почався рамадан, і всіх баранів позабирали.
Нещодавно у знайомої тітоньки забрали бичка. Я питаю: “А що вони вам сказали?”. Та нічого, прийшли, сказали, що “мы кушать хотим”, забрали бичка та й поїхали.
Далі почали віджимати техніку, машини. У мого чоловіка викрали дві вантажні машини. При цьому вони казали: “Это ваши, это не мы”. А коли не було сенсу викручуватись, казали: “Мы разберемся”.
Або ситуація з бойовиками так званої “ДНР”. Ти кажеш: “Хлопці, нащо ви це робите, нащо ви так грабуєте?”. А вони: “Ну, ваши ж делали то же самое. Теперь наша очередь”.
Дефіцит
У нашої родини проблем з їжею не було — запасів вистачало. Коли 24-го лютого почалася війна, мій чоловік піддався настроям та побіг запасатись у магазин. Я його сварила: “Нащо ти все це купляєш? Зараз люди ціни попіднімають, все подорожчає, продукти закінчаться”.
Але Пологи опинились у ситуації, коли не працював жоден магазин. І навіть якщо в тебе є гроші і є можливість щось купити, то не було де й що. Все було розграбовано.
Поліція зникла з міста ще в останніх числах лютого, коли місто ще не було окуповане. З’явилася інформація, що працівникам поліції був наданий наказ здати зброю, документи та форму. Це нас насторожило — ми зрозуміли, що нічого хорошого, напевно, не буде, але думали, що це про всяк випадок.
Після перших днів окупації, після того, як орки повскривали магазини, награбували все, що хотіли, далі пішли люди і розграбували усе, що залишилось — продукти, не продукти — неважливо.
Ми більше двох тижнів сиділи без інтернету та зв’язку, і коли все з’явилося, місцеві почали створювати канали та викладати фото мародерів, щоб люди знали “своїх героїв”.
Пізніше почав працювати ринок, але ціни були шалені.
Знаходились такі, хто їздив до Запоріжжя за продуктами, на свій страх і ризик. Але поїздка одного з таких продавців закінчилась тим, що він підірвався на міні. Я ще пам’ятаю, що цього чоловіка звали Сергій, і перед тим, як виїхати, він сказав людям: “Приходьте через день-два”. Люди поприходили — його немає. Три дні немає, чотири, тиждень. І потім ми дізнаємось, що він загинув.
Там катують людей
Орки зробили собі штаб у одному з приміщень на залізничній станції. Мені розповідала подружка таку історію. Її знайомого спіймали на вулиці, коли той ішов за хлібом. Казали: “Сдавай ТРО”. Він відповів, що до ТРО немає ніякого відношення. Його привезли в цей штаб поговорити.
В нього забрали документи, телефон і сказали приходити через два дні, бо все одно знайдуть. Він не прийшов, якось із Пологів втік. Не знаю, як йому це без документів вдалося. І потім зізнався моїй подрузі, що в тому приміщенні катували людей.
Я уточнила у неї: “Що він мав на увазі?”. Вона каже: “Палили”. Я питаю: “Він це реально бачив?”. Вона каже: “Не знаю, але каже, що там палили людей. А потім тих, кого викликали на допити, залякували, що з ними зроблять те саме”.
Коли з’явився інтернет, почали з’являтись повідомлення про зниклих. Потім когось знайшли, але частину досі ні.
Про зґвалтування у Пологах я нічого не чула. Але переказували, що в селах такі історії були. І були історії, коли окупанти розпитували, де тут є молоденькі дівчата. Або приходили в якусь хату, де у батьків є донька, і казали: “Давайте нам своїх дівчат”, а за це обіцяли солярку чи бензин.
З окупантом важко вести діалог
Місцева влада залишалася довго, хоча очільник громади виїхав з Пологів місяць назад. Але під час окупації місцева влада себе активно не проявляла. Коли люди достукувались до міського голови, він пояснював, що з окупантом важко вести діалог.
А діалог був в якому плані? Треба було відновлювати електрику, бо світла не було, ще й холодно через морози. І йому треба було якось проговорювати ці питання, щоб енергетики виїхали на територію, де завалені стовпи, а вони їх танками чи то спеціально повалили, поки йшли до нас у місто.
І він казав, розумієте, це такі люди, що сьогодні з ними домовляєшся про одне, а коли доходить до діла, то всі ці домовленості зникають.
Не було ніяких заяв, не було чіткої позиції. Ми розуміли, що з росіянами наше керівництво не співпрацює, але ми й не бачили якихось дуже активних рухів.
Потім почала доїжджати якась гуманітарка, але це було кілька разів. І знову ж — багато хто не знав, що вона є, бо були проблеми зі зв’язком.
І навіть зараз, коли виїхав наш очільник, дуже мало від нього інформації про місто.
По окремим громадам є інформація, що у Василівці, Бердянську, Мелітополі, Енергодарі якихось колаборантів старостами призначили. З яких причин, не знаю, але поки цього в Пологах не відбулося.
Коли дивишся, що в інших містах “місцевою владою” стають колишній двірник, якась там актриса чи людина з судимостями, то, звичайно, ти проєктуєш і думаєш: “Боже, а що буде в нашому місті? Хто може бути цією людиною? Хто на таке наважиться? Кого змусять?”.
Страх
Був якийсь час, коли було більш-менш спокійно. Але потім почались прильоти. Влучало у домівки. Гинули люди. У мене є знайома, яка з сестрою не вийшла з будинку, в який прилетіло — просто стекли кров’ю та померли.
Саме через нас проходить траса на Гуляйполе. Вони виїжджають на трасу, гатять і тікають. А ти розумієш, що в це місце може прилетіти. Або якщо вони селяться у будинках, стріляють з городу, і ти також розумієш, що може прилетіти. І оці всі ферми, які вони позаймали, це все було близько до нас.
Останній тиждень з’явилась інформація, що вони окупували територію заводу біля того району, де живуть мої батьки, і туди також почало прилітати — страждали будинки, страждали люди. Тому зараз і в них не так спокійно.
Мені тоді стало дуже страшно.
Коли були вуличні бої — ти чуєш звуки, спускаєшся у підвал. Але після кількох історій із загиблими від прильотів, я почала говорити рідним: “Ми біжимо у підвал уже в той момент, коли цей снаряд десь приземлився. А приземлитись він може або на відкритій території, або в чиємусь будинку. І це просто щастя, що ми почули та побігли. А хтось не побіг. Хтось не встиг”.
Мені стало страшно знаходитись у будинку. Я весь час була на стресі. Я весь час сиділа у підвалі. Через те, що поряд річка, підвал був підтоплений — там кілька сантиметрів була вода. Ми собі намостили трампліни, щоб можна було забігати, але спати там було нереально.
У мене була така паніка, що я закутувалась у кілька ковдр, і казала, що буду спати тут. Мене відговорювали рідні, казали, що ти захворієш, куди ти звернешся? Бо орки атакували лікарню, і медичну допомогу отримати було складно.
Але пару ночей я витримала. А потім… Вдень тобі ще здається, що ти контролюєш ситуацію. Але коли наступала ніч, стає страшно і спати неможливо.
Евакуація
Пішла інформація по місту, що можна виїжджати до 10-го квітня, а потім будуть проблеми. Ті, хто ще вчора казав, що ми не поїдемо, не кинемо будинки, почали говорити, що збираються виїхати. Ми розуміли, що усе наше оточення виїхало або виїжджає, і нам треба виїхати також.
Їхали з Полог великими самоорганізованими колоннами. Автівки у білих стрічках. Нас ніхто не грабував по шляху, ніхто не чіпав. Хоча деяких хлопців роздягали, дивились, щоб не було синяків від зброї. Татуювання вдивлялись.
В когось забирали частину продуктів. Навіть не дивились, є діти чи немає. А комусь ці продукти давали. Наприклад, на тобі цукерку чи сік.
Коли ми проїжджали блокпост та відчинили вікно, один “днровець” сказав українською: “Добрий день”. Мені це так різонуло! Ми не встигли від’їхати, я чоловіка питаю: “Ти це взагалі чув? Ти чув?!”.
“У людей є сумніви, що цю територію будуть деокуповувати”
Останні два тижні проїзд заблоковано зовсім. Туди не можуть потрапити волонтери, МНСники не можуть доїхати, а вони інколи вивозили до Запоріжжя поранених людей. Коли ми виїхали, могли посилки передавати, але зараз із цим погано.
І ті, хто не хотів виїжджати, зараз надумали, бо немає сил вже терпіти. Але не можуть. Кожен день ти чекаєш, що зараз щось зміниться, але нічого не міняється.
Всі адекватні люди розуміють: у тому, що окупована територія і що туди не доїжджає гуманітарна допомога, немає нічиєї провини, окрім російських окупантів.
Інша справа, коли в останні дні в Пологах активізувалися обстріли, прильоти, яких стало більше, знову зникає світло, знову зникає зв’язок. Люди почали говорити, що ситуація у нас погіршується. З продуктами важко.
Кожен день там, як рік. Це не як в Запоріжжі, де я зараз трошечки відійшла від усього цього.
Усі питають: “Чому про Пологи ніхто ніде не говорить?”. У людей виникають сумніви: а чи будуть деокуповувати цю територію, звільняти її? Людям хочеться, щоб лунало, що про Пологи знають, якось це питання виносили на обговорення.
Мені телефонувала подружка, сказала, що почали виникати побутові питання. У її мами кредит, кредитні канікули закінчуються, їй телефонують з банку, а вона каже: “Ви шо? Я на окупованій території, грошей немає, роботи немає”. А жінка питає: “А де ви? В Пологах? А що там, у вас отаке?”.
Я розумію, що це оператор з банку, може сидіти де завгодно, і вона не зобов’язана знати, що в Пологах. Бо про те, чим там живуть люди і що відбувається, інформації дуже мало. Про все це треба більше говорити і давати людям якусь надію.
2
Окупанти підірвали військкомат у Пологах на Запоріжжі
15 березня. У Пологах Запорізької області, окупованих російськими військовими, підірвали районний центр територіального комплектування та соціальної підтримки. Як передає Цензор.НЕТ із посиланням на Укрінформ, фото оприлюднило місцеве видання ПІК.
На фото видно будівлю, що зазнала значних пошкоджень унаслідок обстрілів.
Водночас повідомляється, що окупанти пропонували пологівським поліцейським співпрацю.
«Відомо, що рашисти зібрали наших поліцейських, просили співпрацювати у наведенні порядку. Наші відмовилися, тепер роблять поліцаїв із сепаратистів. Вичисляють і шукають натовців і ТРО. На жаль, серед місцевих є багато зрадників», — йдеться в повідомленні.
По місту розташовано п’ять російських постів.
На Пологівщині — гуманітарна катастрофа, немає ліків, їжі, не працюють банкомати.
3
«Окупанти поводяться дуже агресивно»: свідчення із зайнятого армією РФ міста Пологи на Запоріжжі
14 березня 2022,
Одному з жителів міста Пологи вдалось виїхати раніше. Чоловік самостійно вивіз родину разом з двома дітьми-підлітками.
Радіо Свобода наводить пряму мову очевидця, не називаючи його імені з міркувань безпеки. Але його особу верифіковали за допомогою представників Запорізької обласної військово-цивільної адміністрації.
Це чоловік хоче вивезти родину подалі, у безпечніше місце. А потім хоче повернутися, щоб приєднатися до лав тих, хто чинить спротив російським загарбникам.
– Я з самого початку війни був на території міста Пологи. Там самоорганізовувалася охорона, самооборона міста. Коли були попередження про можливе бомбардування міста, ми всі спускалися до укриттів.
Вже 3 березня окупанти вторглися на територію міста, почали лунати постріли та вибухи. Потім – гул техніки, яка заїхала і переміщалась територією міста.
Окупаційні війська отаборилися на території міста Пологи, а також села Пологи. З часом російські військові встановили свої блокпости. Практично по всьому місту.
Тривали бої із місцевою територіальною обороною.
З 7-го березня росіяни почали бомбардувати місто. Розбомбили центр, дуже багато помешкань, адміністративних будівель, в тому числі міську раду, районну раду.
У лікарні з однієї сторони вилетіли всі вікна. Страшне видовище.
В центрі немає жодного магазину, який би не постраждав від мародерства
Почалася облога міста, а далі – мародерство. Зараз в центрі немає жодного магазину, який би не постраждав від мародерства. Зараз всі магазини, всі аптеки в місті розграбовані.
Пару днів тому було чергове бомбардування і в місті Пологи, і в селі Пологи. Дуже багато будівель було знищено – серед них і мій дім.
Я був вимушений зібрати сім’ю – і виїхав з міста.
До цього під час артобстрілів ми постійно перебували або на подвір’ї, або в будинку, або часом просто на вулиці.
Дякувати богу, вся сім’я залишилася живою, але це дуже страшно, дуже страшно!
Я взагалі не розумію, нащо вони це роблять? Для чого їм всі ці руйнування? Яка в них мета?
Це злочин! Це такий злочин, що я навіть не знаю, як описати!
Коли до міста зайшли передові загони, вони дуже агресивно себе поводили. Застосовували силу проти місцевого населення.
Потрапляючи в населені пункти, вони відбирають і ріжуть худобу та птицю. У будинках розбивають все, нищать побутову техніку, б’ють дзеркала та скло, перевертають речі, поводять себе як татаро-монголи у давнину.
Я так розумію: якщо щось треба, зайдіть у хату, візьміть продукти, речі, відкрийте холодильник чи з погреба дістаньте. Але навіщо нищити майно людей?
Але коли просто розбивають прикладами всю побутову техніку, руйнують шафи, об ліжко чистять ноги.
Я не розумію, це що таке виховання? І звідки така ненависть до українців?
Коли російські військові почали на зайнятій території ставити блокпости, то вони намагалися показувати свою чемність. Намагались нас заспокоювати, щоб отримати прихильність місцевого населення.
Вони казали нам: не бійтеся. А ми кажемо: як же не боятися, якщо ви таке робите?
Також під час перетину блокпостів вони забирають телефони та переглядають їх, щоб не було фото та відео з місцевості, підтвердження руйнувань від обстрілів – особливо цивільних районів, коли після вибухів усе навколо понівечено. Через це вони лютують.
На даний час, з того, що мені відомо, серед місцевого населення близько 20 загиблих.
Хлопці з територіальної оборони мужньо трималися декілька діб, але після ведення нерівного бою мусили відійти, щоб просто не загинути в місті.
На даний час я виїхав разом з сім’єю. Та буду намагатися вивести родину у більш безпечні райони, а потім приєднаюся до лав захисників Запоріжжя.
4
Жителі окупованих Полог не виходять на зв’язок — яка там ситуація
15.03.2022,
Пологи перебувають у тимчасовій окупации, телефонного зв’язку майже немає
Сторінки соцмереж Полог Запоріжської області сповнені стурбованих повідомлень від родичів жителів цього міста — яка там ситуація, може, бачили моїх? Це невелике районне місто, де живуть мирні працьовиті й добрі люди, що розмовляють на суржику. Зараз місто, на жаль, знаходиться під тимчасовою окупацією.
Хтось з жителів Полог виходив на зв’язок з рідними з інших міст 1 березня, хтось — 3 березня. Тоді вони повідомляли, що в них відключили світло. І з того часу — тиша, додзвонитися друзям та рідним у Пологи неможливо. Залишається тільки продивлятися скупі військові зведення та сторінки у «Фейсбуці», де іноді з’являється інформація від очевидців.
Сторінка мера Полог Артура Крупського у «Фейсбуці» закрита, вона тільки для друзів, що дивно у час війни. Наприклад, на своїй сторінці секретар Запорізької міської ради Анатолій Куртєв постійно публікує важливі новини.
На сторінці у «Фейсбуці» «Пологи назавжди» серед об’яв про пошук людей можна знайти фото ті відео (не всі технічно можна поставити на сайт) розтрощених будівель Полог.
https://www.facebook.com/plugins/video.php?height=476&href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fzaruba.taras%2Fvideos%2F720405455805768%2F&show_text=false&width=268&t=0
Ситуація в Пологах та в Пологівському районі
На Новинному порталі «ПІК» по крихтам збирають інформацію та зробили таблицю пошуку людей. Є фото та відео. Ось остання зведена інформація зібрана протягом доби 14 березня в Пологах та Пологівському районі. Як пише «ПІК», зібрано зі слів рідних, хто зміг додзвонитись, або отримати смс.
У Пологи гуманітарну допомогу та евакуаційні колони знову навіть не відправляли. Натомість, вже два дні їздить гуманітарна допомога від росіян (крупи, консерви, соки), які видавали за паспортом.
Світло відновлено у більшості районів, але частково. як і воду та газ. Мобільного зв’язку досі повноцінного немає. Іноді, можна додзвонитись на стаціонарні телефони. У деяких виходить налаштувати радіо.
Пологівщина потерпає від гострої нестачі ліків, скрутно з їжею, не працюють банкомати. Серед місцевого населення багато мародерів. У лікарні є вибито багато вікон, але працює, які і аптека при БЛІЛ, був інсулін.
По місту багато розташовано 5 постів окупантів, є чеченці, буряти і казахи. Відомо, що рашисти зібрали наших поліцейських, просили співпрацювати у наведенні порядку. Наші відмовилися, тепер роблять поліцаїв із сепаратистів. Вичисляють і шукають атовців і ТРО. Нажаль, серед місцевих є багато зрадників.
- ПОЛОГИ: Вул. Локомотивна: тихо, світла немає. Робоча, Пушкіна, Запорізька – все тихо, будинки цілі. Вул. Садова – без світла, будинки частково пошкоджені, гуманітарна допомога не надходить. Пров. Вернадського: було потрапляння в будинок, що праворуч, як спускатись до річки. Вул. Державна: світло, вода є, хліб видають по 2 буханки на руки.
- С. ПОЛОГИ: світла немає. Вчора стріляли довго, люди виїжджають. Є зруйнований будинок (район горбів), росіяни селились до будинків місцевих. Від обстрілів постраждали Тихий і Шкільна.
- КАГАЛІН: спокійно. Світло є, але з перебоями. Хліб підвозять, давали гуманітарку.
- ОЕЗівські: світло, газ і вода є.
- ІВ. ФРАНКА: тихо, хліб був у магазині.
- АВРОРА: світло і вода (частково) є, хліб привозять. Часто чують постріли. Один одному допомагають.
- ТАРАС. ПОВОРОТ: тихо, світло і вода є.
- ПЛМС: світло є, але з перебоями, хліб возили з Оріхова, Купували навіть м’ясо та молоко (привозили до «Імперії»).
- ЧЕРВ. ВИСЕЛОК: тихо, є світло та вода, вулиці цілі.
- ІНЖЕНЕРНЕ, ТАРАСІВКА: тихо.
- ВОСКРЕСЕНКА: тихо, немає світла.
- К. РОЗДОРИ: тихо, зв’язок ловить за школою.
- ВЕРБОВЕ: багато рашистів і ворожої техніки в селі, місцевих не чіпають, село досі без світла.
- СЕМЕНІВКА: світло є (частково в центрі), чоловіки власноруч відновили дроти по вулиці. РЕМ підключив згодом живлення.
- БАСАНЬ: тихо, світла ще немає, зв’язок ловить «на горі». Чули постріли, але далеко.
- КОСТЯНТИНІВКА: по селу їздить ворожа техніка, кожен день поруч з селом лунають постріли. В фермера забрали техніку. Як тільки починаються постріли, люди одразу тікають в погріби. Нема світла та води, газ є, магазин давно пограбований. Із села нікого не випускають, тому виникла проблема у вигляді відсутності ліків та їжі. Найнеобхідніше потрібно: крупи, макаронні вироби та сіль. Із ліків: від застуди, для діабетиків, сердечників та гіпертоніків особливо (в основному живуть літні люди). Просимо звернути увагу ОДА, або ОТГ, щоб зв’язався із старостинським округом або фермером та обговорили питання гуманітарної допомоги або волонтерів. Мобільний зв’язок зловити можна.
- ОРІХІВ: були обстріли, є понівечені будинки.
- БІЛЬМАК: тихо, немає зв’язку, але можливо знайти інтернет.
«Снаряд приземлился на кровать, где могла спать я»
«Уже больше недели в городе нет света и соответственно воды, — написала в Інстаграм фотограф Лилія Масло з Полог. — Хорошо, что водонасосные башни находится не далеко от дома. Пока там ещё есть вода, но все понимают, что это не надолго. Чтобы обеспечить город водой, нужны насосы, которые работают от электричества. Хорошо, что иногда идут дожди и изредка выпадает снег. Раньше не могла даже подумать, что так буду радоваться дождевой воде!???
Мы отправились за водой. Через 10 минут начались сильные взрывы, увидели дым и пламя… Горели дома, обстреливали частный сектор, наш район. Сердце стучало всё сильнее и сильнее, а чувство тревоги возрастало с каждой минутой. Я неслась домой, понимая что случилась беда…???
Соседский дом сгорел полностью. В мой попал снаряд, пробив стену в спальне и «аккуратненько» приземлился на кровать, прям на подушку. Где могла спать я!
Не описать словами, что чувствуешь, когда слышишь и видишь войну собственными глазами. У меня такое чувство, что кто то с нами играет в страшную игру без правил, в которой мы просто пешки. Кому-то везёт чуть больше, кому-то — чуть меньше. Но победителей в этой игре не может быть, она пропитана болью, страданием, слезами и кровью. Каждый день гибнут люди, маленькие дети, в городах процветает мародерство…
Ценю каждую прожитую минуту и молю Бога чтобы это война поскорее закончилась!???
??
P.S. Не знаю когда загрузится этот пост. У нас до сих пор нет электричества и связи. Получается только иногда отправить смс с высотных сооружений.?»
Фото зі сторінки «Пологи назавжди» у «Фейсбуці»Фотография и
Джерело: http://iz.com.ua
5
Как выглядят оккупированные Пологи после нашествия российских захватчиков
После многочисленных обстрелов, осады и жестоких боев город Пологи оккупанты превратили в руины. В огне, дыме и разрушениях.
Как сегодня, 21 марта, выглядит Пологи, которая страдают еще и от гуманитарной катастрофы наглядно показали журналисты сайта ПИК.
Фото:https://ria-m.tv/
ХРОНИКИ и КОММЕНТАРИИ 