олигархи все

Українські чиновники дуже нерішучі, коли справа стосується важливих для реформ рішень, і надзвичайно рішучі, коли треба зробити відверту дурницю. Впертість, із якою українське Міністерство енергетики і надалі намагається призначити заступника міністра керівником газотранспортної системи, заслуговує… ні, не нагороди, більш детального пошуку причин такої наполегливості.

Про проблеми, які виникнуть після такого призначення, я вже писав минулого тижня. Про справжні причини такої впертості вирішили дізнатися також народні депутати та наглядова рада компанії “Магістральні газопроводи України” (МГУ), зокрема, з’ясувати ситуацію щодо “достовірного відображення інформації про реальний фінансовий стан ТОВ “Оператор газотранспортної системи України” (ОГТСУ). Поки що публічно вони відзвітували сухо — тут і тут.

Воно і зрозуміло: у воєнний час публікувати багато деталей не варто, а декому і не можна, — Міненерго зараз узагалі вимагає погоджувати публікацію будь-яких даних. Але читачі ZN.UA звикли, що на шпальтах газети завжди є трохи більше інформації. За сухими повідомленнями депутатів і МГУ енергетики зрозуміли, про що насправді йдеться.

Заступник міністра енергетики Микола Колісник має всі причини бути впертим у намаганні потрапити на посаду в ОГТСУ, бо… без прямого контролю за цією посадою може зруйнуватися масштабна схема вартістю в три мільярди гривень, яку майстерно розпочали ще в березні. Так, у розпал війни.

“А ви кажете, перестали красти”

У перші дні березня, коли Київ ще оборонявся, а частина управлінців мужньо захищали кордони в Івано-Франківську, Міністерство енергетики вирішило погасити паніку на ринку газу.

Для розуміння логіки роботи необхідно трохи пояснити, як працює газовий ринок. Газотранспортна система —це не тільки труба для транзиту газу. Це також мережа магістральних газопроводів, яка рахує, скільки газу в неї закачали видобувні компанії і трейдери та скільки спожили покупці газу. Ця система має електронну платформу, яка щодня фіксує баланс газу — хто скільки в неї закачав і скільки відібрав.

Про те, як креативно можна використовувати цю систему, колись можна буде написати окремий спецпроєкт, можливо, навіть за спонсорства групи компаній Group DF. Але зараз не про це. Суть системи в тому, щоб не тільки відстежити баланс газу, а й зрозуміти, хто скільки і кому має заплатити за поставлене та спожите блакитне паливо. 

Під час війни система працювала справно, але почало лихоманити сам ринок — підприємства зупинялися, видобувні компанії продовжували видобувати і не мали куди віддавати газ. Водночас ціни на газ на європейському ринку захмарні. Словом, хаос, породжений війною.

Для того щоб приборкати хаос і не допустити зростання цін, Міненерго забороняє експорт і видає наказ, за яким усі надлишки газу, що його компанії видобули, але не продали на ринку, потрібно віддавати державі за регульованою ціною. Відстеження ведеться на тій самій платформі.

Рішення логічне: війна надворі, кожен має робити свій внесок у перемогу. Рішення ухвалили, керівництву держави відзвітували і пішли займатися своїми справами. Всі, крім приватних видобувних компаній, із рук яких втікали прибутки.

Вони й вийшли з креативною ідеєю скористатися хаосом воєнного часу у власних цілях. На щастя, представники Міністерства енергетики не евакуювались, а представники економічного блоку офісу президента, які за ними наглядають, боролися за незалежність на Заході. І до наказу №110 (див. документи), який захищав економіку та бюджет, було внесено просту поправку: зважаючи на воєнний стан, у систему обліку газу дозволили вносити дані… заднім числом наприкінці місяця, а не наприкінці кожного дня.

Усе стало, як в анекдоті про джентльменів, що не відкривають карт, бо всі всім довіряють: “І тут нам карта як пішла”… Вибачте за часте використання анекдотів, просто інакше цієї групи товаришів не зрозуміти.

У результаті цих простих змін деякі компанії заднім числом внесли зміни, за якими виявилося, що ОГТСУ їм ще й винен гроші за відібраний газ (таке теж технологічно буває, але в значно менших обсягах). Раніше до такого не додумувалися, бо дані були більш-менш публічними. А тут же війна — вона все спише.

У сухому залишку: проста зміна до наказу зробила видобувні компанії на 3 млрд грн багатшими. Бо це купувати газ треба було по 15 тисяч за тисячу кубометрів. А віддавати приватникам за небаланс  за ринковою ціною.

Утім, багатшими компанії стали тільки в теорії, — в ОГТСУ не поспішали ділитися грошима, керівництво розуміло ситуацію і навіть намагалося достукатися до правоохоронців. Але прикриття з боку Міненерго та мовчання кураторів з офісу спускали історію на гальмах. Аж поки не настав серпень, і на обрії не з’явився ризик переформатування уряду.

“Шеф, все пропало”

Переформатування уряду — справа неприємна для незавершених схем. Можуть перевірити, підняти, запитати, зупинити. І три мільярди в одну ніч після голосування перетворяться на пилюку.

Саме це, а також намагання прикрити маніпуляції під час війни і пояснюють нестримне бажання міністерства поставити “свою” людину на позицію керівника ОГТСУ. Не маєте відповіді, шукайте найпростішу. Найпростіша в Україні — гроші. Бо саме керівник ОГТСУ Колісник ніколи не здасть міністра Галущенка та керівника департаменту (на момент підписання наказу) Колісника, а також компанії, які скористалися ситуацією під час війни.

Однак сухі повідомлення депутатів і наглядової ради дали відлік цікавому процесу. Хто перший дістанеться до результатів службового розслідування — парламентарії, аудитори чи Міністерство енергетики? Може, навіть офіс президента щось побачить, — уже ж повернулися з вигнання. 

Микола ТЕСЛЯ,

енергетик, управлінець, економіст. 20 років роботи в енергетичній галузі, з них 8 — в державних структурах. Адвокат доступної енергії для громадян за чесною ціною.

zn.ua,